Нові і ще новіші клопоти

Ми не могли взятися за двох злочинців одразу, тому я вирішив почати зі страховиська. Нам треба було з’ясувати, чи він дійсно має телефон, а потім думати, що робити далі.

Тепер я знав, де його шукати. Він миє вікна на заправці. Або при нагоді грабує автомобілі?

– Він майже в наших руках! – крикнув я в слухавку, коли нарешті повернувся додому.

– Ти знайшов телефон? – запитав Войтек.

– Ні, злодія! – захоплено прошепотів я.

На жаль, для мене вихід з дому був майже неможливою місією. Мама хотіла знати, чому я хочу вийти, куди, з ким, навіщо і на скільки. А коли вона почула, що я планую зустрітися з Войтеком, то відразу ж відмовила.

Войтек зробив усе, що міг. Він побіг на станцію і запитав про телефон. На жаль, ніхто не приносив у касу таку знахідку.

За одну мить через хвилювання я втратив, мабуть, кілограмів десять. Якби я був старший, то я б точно ще й посивів. Що я скажу Ареку? Я боявся, що за мить подзвонить його мама і все розповість моїм батькам. Вони вимагатимуть сказати всю правду і не забудуть мене покарати, вони точно про це пам’ятатимуть.

Вже сутеніло, але ніхто не дзвонив. Дивно, мама Арека мала вже нарешті виявити, що телефон зник. Арек теж мені не дзвонив, але вранці він чекав на мене в роздягалці.

– Телефон! – простягнув він руку.

Я зробив глибокий вдих.

– У мене його немає. Хтось украв, – тихо сказав я.

Арек так підстрибнув, що з нього аж ластовиння посипалося.

– Ти сам забрав! І заховав! Віддавай! – гарячкував він.

– Але страховисько порпалося в моєму наплічнику! Ти ж сам бачив! Воно могло взяти! – захищався я.

– Яке ще страховисько?!

– Той хлопець, що з’їв мої бутерброди, – нагадав йому я.

– Ти з глузду з’їхав?! Це ж великий хлопець! – пирхнув Арек.

– Ну то й що, що великий? – Тепер я не розумів його слів.

Продзвенів дзвоник. Арек не відповів, а просто побіг у клас. Я помчав за ним. Хто б міг подумати, що через проблеми з математикою я втраплю в таку халепу. Оце захотілося мені погратися у втечу. Як тільки я зайшов у клас, на мене почали сипатися нові нещастя. Спершу пані Марта мене пересадила. Замість Войтека я тепер сидів з Кінгою. Потім вона почала перепитувати учнів, як нам ведеться в школі і чи нам не забагато завдань.

Пьотрек сказав, що замість навчання він хотів би бігати навколо стадіону, Марта хотіла б постійно малювати, а Роберт – їздити на екскурсії.

– А ти, Кубусю? – запитала вчителька.

Я в ту мить переймався тим, що більше не сиджу з Войтеком, тому подумав, що вона питає про домашнє завдання.

– Я забув зробити, – чесно зізнався я.

– Ну тоді в нас проблеми, бо минулого тижня ти теж не зробив домашнє завдання, – нагадала вона. – Я мушу особисто поговорити з твоїми батьками, дай-но щоденник.

Урок почався, а я й далі думав про всі нещастя, які випали на мою голову. Ніби цього було мало, вчителька звертала на мене особливу увагу, як мама і просила. Вона заглядала в мій зошит і щомиті мене запитувала. І після цього всього вона заявила, що останнім часом я якийсь замріяний і це її дуже турбує.

– Мене це теж дуже турбує, – я хотів показати, що більше не замріяний і уважно її слухаю.

Пані Марта насупилася.

– Це не була ввічлива відповідь, – докірливо мовила вона.

Тепер я був впевнений, що вона мене не любить і я для неї точно більмо на оці.

Після школи Арек знову до мене вчепився.

– Даю тобі два дні! Якщо не віддаси мій телефон, я все розповім вчительці! – пригрозив він.

«Я точно більмо на оці для всіх», – подумав я, але це не було великою втіхою. У мене накопичилося стільки турбот, що я вирішив поговорити з дідусем. Проте, коли я заходив у під’їзд, дідусь і пан А Ти Хто саме з нього виходили. Вони йшли в клініку, бо, як сказав пан А Ти Хто, вони обидва в тому віці, коли потрібно постійно ремонтуватися. Тому я повернувся додому.

«Може, попросити Адама, щоб він допоміг мені знайти телефон?» – думав я.

– Ну, що там, малючку? – запитав Адам.

Мою відповідь заглушив дзвінок телефону. Адам знову почав теліпати язиком і знову забув про мене через дівчат. І з ким тут поговорити про клопоти? Я важко зітхнув. Я навіть не припускав, що незабаром матиму шанс пожалітися. Але про це я розповім за мить.