Ви не повірите. Дівчата наскаржилися на нас пані Марті! Вони сказали, що я і Войтек не дозволяємо їм читати Бартеку, бо ми жадібні й недружні. Нам довелося розповісти про Бартека і читання. Вони забрали в нас таку таємницю! Ну, і хіба їх можна любити!
Вони не припускали, що вчителька нас похвалить, а сталося саме так. Вчителька тільки попросила, щоб ми не відбирали в Асі та Міленки приємності читання і взяли їх кілька разів до Бартека.
– У лікарні точно є більше хворих малюків, яким дуже нудно. Поділіться читанням справедливо, – сказала з усміхом пані Марта.
Я вперше ніс додому похвалу. І так зрадів, що вирішив повертатися додому трохи довшою дорогою. А оскільки Войтек не хотів зі мною розставатися занадто рано, ми пішли разом.
Коли ми опинилися на вулиці Мальовничій, поруч з дерев’яним парканом, який тато зробив під час канікул, я подумав, що можна зайти на нашу ділянку.
– Ми подивимося на фундамент, – запропонував я Войтеку.
Я потягнувся навшпиньки – і завмер.
На нашій ділянці… не повірите… стояв «мерседес». А по фундаменту походжав велетень. З ним було двоє незнайомців. Один маленький і худий, а інший – маленький і товстий.
– Це буде заважати, – сказав малий, вказуючи на розтрощені дошки в кутку ділянки.
Я швидко зісковзнув з паркану.
– Гей, тут немає нічого цікавого. Ходімо, – мовив я і поспішно подріботів уперед.
– Чому ти раптом так поспішаєш? – запитав Войтек.
– Ми швидко зробимо уроки і підемо кататися на санчатах, – сказав я, намагаючись зберігати спокій.
Я не хотів, щоб Войтек побачив гангстера на нашій ділянці. А то він знову почне патякати, що тато з ним у змові.
Вдома я нетерпляче чекав батьків. По-перше, я показав їм похвалу в щоденнику.
– Ну, бачиш, я ж казала, що читання тобі корисне, – зраділа мама.
– Мамо! – нагадав собі я. – Хтось ходив по нашій ділянці. Я бачив!
– Я знаю, Кубусю. Піди вмийся. Сьогодні буде смачний десерт, пальчики оближеш, – спокушала мама. – А на ділянку тобі не можна ходити самому, запам’ятай це врешті.
– У мене для вас несподіванка. Коли ми сядемо за десерт, то я все розповім, – додав тато.
Я дуже люблю несподіванки, тому і цього разу я не міг дочекатися.
Врешті мама подала десерт, а тато почав:
– Для початку – погані новини. Закрили переробний завод, де я працював, тому я став безробітним. Не хотів говорити про це раніше, щоб вас не хвилювати. Але сьогодні в мене є хороша новина. – Тато зробив паузу. – Я купив склад і завтра починаю роботу у власній компанії, великій компанії. Тепер я буду ще пізніше повертатися додому, а тому деякі сімейні обов’язки візьмуть на себе дідусь і Адам. Я думаю, що Куба теж допоможе? – Він запитально подивився на мене.
Я кивнув. Щось мені підказувало, що це – не кінець новин.
– А тепер знову менш приємне, – продовжив тато. – Для купівлі складу була потрібна велика сума. Нам довелося продати ділянку і квартиру дідуся.
– Дідусь житиме з нами, ви раді? – запитала мама, намагаючись посміхнутися.
– Ох, – пробурмотів Адам.
Я мовчав, бо моє горло саме стиснулося. Тато казав, що купить Адаму новий комп’ютер, а мені – ноутбук. А коли компанія даватиме прибуток, можливо, він купить ще кращу ділянку, ближче до центру. Він говорив і говорив, але я його не слухав.
«Що мені робити з Беррі, коли я його знайду?» – повторював я собі подумки і зненацька вражено зрозумів, що не знаю.
– А Беррі?! – вигукнув я.
Якусь мить батьки мовчали.
– Я розмовляла з пані Мартою і вона сказала, що ви можете сидіти разом з Войтеком за однією партою, якщо хочеш, – сказала мама.
– Я нічого не хочу! – Я схопився зі стільця, побіг у свою кімнату і заліз за крісло.
За якийсь час до кімнати увійшов тато. Я не хотів його бачити. Як він міг продати ділянку? А квартиру дідуся? Він мене не запитав! Він нічого мені не сказав! І мама теж!
– Кубусю, вийди, будь ласка. – Тато сів на підлозі поруч з кріслом. – Ти мусиш мене зрозуміти. Бачиш, не завжди вдається мати те, що хочеться. Ну, вийди звідти, бо надихаєшся пилюки.
– Не вийду, – заявив я.
– Ну, заспокойся, у цього пса вже, мабуть, є новий господар. Але якщо він знайдеться, то обіцяю, що я щось вигадаю.
Я теж обіцяв – і нічого з моєї обіцянки не вийшло. А тато вже якось раз мене обманув, сказавши, що не знає гангстера. «Тепер він, мабуть, теж мене обмане», – засмучено подумав я.
– А кому ти продав ділянку? – спитав я.
– Тому чоловіку, з яким говорив, коли ми зустрілися біля ратуші.
– Ти ж казав, що не знаєш його. Ти мене обманув! – крикнув я і потягнув на себе крісло на знак того, що не буду більше розмовляти.
Тато пояснив, що він не хотів турбувати нас продажем, тому що ми всі раділи новому будинку, а тоді він ще не був упевнений у своїх планах.
Я затулив вуха, щоб його не чути. Він обманув мене – і крапка!
Я страшенно розлютився. І не припускав, що через цю лють я поб’юся… ніколи не вгадаєте… не з Ареком, не з Аською, не з Міленою.
Зрештою, з дівчатами я не б’юся. Читайте далі – і скоро все проясниться.