У школі я уникав Войтека. Я не знав, що йому сказати. Та розмови про гангстера мені уникнути не вдалося.
– Аська бачила гангстера на вашій ділянці. Ти щось про це знаєш? – вчепився до мене в коридорі Войтек.
Я розповів йому про продаж ділянки.
– Я ж казав, що твій тато крутить бізнес з гангстером, – сказав він, підозріло дивлячись на мене.
Я був злющий ще від учора, а цей погляд розізлив мене ще більше.
– Неправда! Тато продав йому землю – і все! – твердо мовив я. – І взагалі, він – не гангстер. Він нічого не вкрав, нікого не вбив. Ти все це вигадав.
– А що він робив у вашому підвалі? – запитав Войтек.
Я не відповів. Я не знав, як пояснити, чому велетень хотів пограбувати підвал.
– Твій тато крутить бізнес зі злодієм, а це майже те саме, якби він сам був злодієм, – підсумував Войтек.
– Неправда! – сердито вигукнув я.
– Правда! – наполягав Войтек.
Він багато разів повторював своє «правда». Врешті-решт я не витримав і штовхнув його так сильно, що він упав на підставку з папороттю – дзинь! – і вазони попадали на підлогу.
У коридорі з’явилися вчителі. Пані Марта аж зблідла. Коли ми все поприбирали, вона зажадала пояснень.
Я мовчав, мов зачарований. Я не міг сказати, що мій тато крутить бізнес з підозрілим чуваком. Войтек теж нічого не розповів. Попри все він – хороший друг. Якби від учора я не був такий злий на цілий світ, може, нічого б не сталося.
Зі школи я повертався сам. Войтек ішов за кілька кроків позаду мене. Аська з Міленою намагалися з’ясувати, через що ми побилися, і нас примирити, але марно.
І ніби цього було замало, по тротуару поруч ішов Арек. Після останньої бійки я намагався його оминати, хоч і не міг пробачити йому брехню. Він увесь час наполягав на тому, що це я штовхнув його в калюжу.
Я обіцяв мамі завжди повертатися зі школи іншою стороною вулиці, щоб він не міг до мене вчепитися.
Поки ми йшли по різні боки, нічого не ставалося, але батьки не передбачили, що іноді тротуари ремонтують. І саме сьогодні на стороні Арека робочі зірвали плитку і вирили велику яму, а тому він перейшов на мій бік.
– Товста Блоха по дорозі йшла, ха-ха! – відразу вчепився він до мене.
«Тепер я дійсно його штовхну!» – вигукнуло щось всередині мене, і Арек приземлився на сніг.
– Я розповім мамі й пані Марті! За це вони виженуть тебе зі школи і підеш під арешт! – пирхнув він і, струсивши сніг, знову перейшов на свою сторону вулиці.
– Не переймайся, – Аська почала щось плести про пані Марту, яка, без сумніву, придумає якесь мудре рішення. Я поправив наплічник і втік.
– Мамо, пані Марта тобі написала, – я простягнув мамі щоденник, як тільки забіг у квартиру.
Вона прочитала. Зітхнула.
– Що з тебе виросте? Навіщо ти штовхнув Войтека? – запитала вона.
– Арека я також штовхнув, бо його тротуар закінчився, – доповнив я.
– Це – тебе, – сказав Адам, тицяючи мені телефон.
– Я бачив Беррі! – Войтек кричав так голосно, що мені довелося відвести слухавку від вуха. – Коло сміттєвих баків, поруч з піцерією! Я його кликав, але він втік. Може, він тебе послухає… Ти більше не сердишся?
Я хотів сказати, що ні, що я перепрошую, і взагалі, але мама вирвала в мене з рук телефон.
– Досить пліток. Марш у свою кімнату і вчися!
– Що? – розплакався я. Якраз сьогодні нічого не задали.
«У мене нічого не виходить», – подумав я. Беррі зник, Арек поскаржиться пані Марті і мене виженуть зі школи або не знаю, що… а все через тата!
Саме в цю мить мені так був потрібен Беррі. Я б узяв його за шию і все б йому розповів. І про те, як тато мене обманув, і про те, що я більше не маю для нього дому, і про неприємності в школі. Він лизнув би мене великим язиком або сказав «Мур». «Я не повернуся додому, поки його не знайду», – вирішив я.
Саме в цей час до нас привезли меблі від дідуся, бо його квартиру вже встигли продати. Я скористався гармидером і непомічений вислизнув надвір.
І я думаю, що це на краще, бо через це пані Марта поговорила зі мною, а не з моїми батьками.