Лілі Гарт вийшла в сад, вдихаючи пахощі вкритої росою трави. Вдалині за деревами виднівся сарай, який її батьки перетворили на лікарню для диких тварин «Лапка допомоги». Лілі вдягла жилетку поверх зеленої сукні в смужку і підняла відро з листям капусти, що стояло біля дверей. Весело погойдуючи відром у руці, дівчинка підійшла до великого металевого вольєра. Там стояла дерев’яна клітка для кроликів.
– Сніданок! – вигукнула Лілі.
Рожевий вусатий носик просунувся у дверці клітки, а за ним ще один і ще. І вже за мить троє зайчиків стрибали назустріч Лілі. У двох із них були забинтовані лапки, а в третього – вушко.
Лілі відчинила вольєр і висипала капустяне листя в миски.
– Їжте, – сказала вона. Темне, підстрижене під каре волосся спадало їй на очі, тож Лілі заклала його за вухо і спостерігала, як зайці гризуть листочки. «Їм уже набагато краще, – подумала вона. – Невдовзі вони зможуть повернутися до своїх нірок».
З боку будинків, що стояли через дорогу, почулось, як відчинилися двері. Звівши очі, Лілі побачила біляву дівчинку в джинсових шортах та рожевій кофтині і всміхнулася. Це була Джесс Форестер – її найкраща подруга!
Джесс поглянула, чи не їде авто, і перебігла через дорогу до воріт саду. Вона зраділа, побачивши, як їй назустріч поспішає Лілі.
– Перший день канікул! – вигукнула Джесс, коли подружки обнялися. – Знаєш, що зробить це літо ще кращим? Ми щодня зможемо допомагати в лікарні!
Як і Лілі, Джесс дуже любила тварин і була щаслива жити в сусідстві з родиною Гартів.
Лілі потерла руки.
– Нумо до роботи! Я щойно погодувала зайців, але й інші тварини хочуть снідати.
Дівчатка завернули за дерева, де родина Гартів тримала поранене оленятко. Маленька тваринка весело стрибала на трьох ніжках: четверта ніжка була в гіпсі.
– Вчора тато загіпсував йому ногу, – пояснила Лілі. – Я теж допомагала.
– Бачу, ти непогано впоралася! – Джесс поплескала по кишені своїх шортів, де носила маленький блокнот і олівець. – Я неодмінно його потім намалюю.
Вони зайшли до сараю. Повітря всередині виповнював запах нового сіна та свіжої тирси.
Біля клітки стояла пані Гарт.
– А ось і мої помічниці! – всміхнулася жінка. Її джинси були заправлені в гумові чоботи, а темне волосся трохи вибилося з пучка. – Погодуєте лисенят? Ці бідолашки були зовсім самі, коли ми їх знайшли.
Лілі принесла дві пари міцних рукавиць, а Джесс полізла в кишеню по гумку, щоб підібрати свої світлі кучері. Дівчата готові до роботи!
Невдовзі лисенята жадібно пили з пляшечок, достоту як людські малята! Коли вони закінчили, Лілі внесла час годування в лікарняний комп’ютер.
– Дівчатка, зможете наповнити водою пляшки в клітках? Будь ласка, – попросила пані Гарт. – Усі, крім останньої, – та клітка порожня. А я піду погляну, як там малі борсуки. Здається, їм дуже сподобалися нірки, які ми для них зробили. Мабуть, вони вважають, що нірки справжні! – І жінка вийшла з сараю.
Лілі і Джесс наповнили пляшки водою з маленьких поливальниць. Наливаючи воду, вони тихо гомоніли з білками, мишами та їжаками.
– Ось і все, – сказала Джесс.
Раптом Лілі помітила, що в останній клітці хтось вовтузиться. «Дивно, – подумала. – Мама сказала, що та клітка порожня».
– Поглянь, Джесс, – прошепотіла вона, відчинила дверцята й зазирнула всередину.
У затінку задньої стінки клітки вмостилася киця. Коли вона побачила дівчат, її гострі вуха різко смикнулися.
– Дивина, – промовила Джесс. – Як сюди потрапила кішка?
– Чари? – спитала Лілі, і вони обидві розсміялися.
Киця нявкнула й вистрибнула з клітки. У неї була золотава шерсть, а очі зелені, немов весняні листочки.
– Вона така гарна, – сказала Джесс і провела рукою по м’якій шерсті на голові киці. – Лілі, тобі не здається, що вона схожа на кішку, яка потрапила сюди торік із пораненою лапкою?
Лілі уважно подивилася на кицю.
– Та й справді! Цікаво, чи це вона. Зараз гляну.
Лілі сіла за комп’ютер, щоб переглянути записи про пацієнтів.
Вона погортала кілька сторінок, а тоді здивовано крикнула.
– Поглянь! – показала на давній запис на екрані. Там було написано:
| Пацієнт: кішка.
Зовнішній вигляд: руда шерсть, зелені очі. Комірця не було, можливо, бездомна. Лікування: потрапила до нас із пораненою лапкою. Рана швидко загоїлася. Дуже прихилилася до Лілі та Джесс. Потім пацієнтка зникла. |
Нижче містилося фото рудої тварини.
– Ми не помилилися! – вигукнула Джесс. – Цікаво, чому вона сьогодні вирішила повернутися?
Кішка стала тертися дівчатам об ноги та муркотати.
– Не схоже, що вона хвора, – зауважила Лілі. – Виходить, річ не в цьому. Справжня загадка!
Киця попрямувала до виходу з сараю, зупинилася й поглянула на дівчат, а тоді вибігла надвір.
– Ну ж бо! – вигукнула Джесс. – Упіймаймо її, поки вона знову не зникла.