Квітками по бабайках

– Е… існує спосіб дістатися туди, – озвався голос.

– Пане Мудрун! – обернулася Джесс до сича.

– Ви можете скористатися моїм маємним шляхом, – пояснив пан сич. – Я мав на увазі моїм таємним шляхом. Та-да!

Він відхилив завісу з вербового гілля, відкриваючи оповитий лозою дерев’яний місток, що пролягав між верхівками дерев.

– Місток! – вигукнула Лілі.

– Я часто ним користуюся, –  сказав пан сич. – Мої старечі крила вже не ті, що раніше.

Подякувавши панові Мудруну, Золотуня, Джесс та Лілі рушили по місточку, притримуючись за дерев’яні перила, щоб не впасти.

Невдовзі вони підійшли доволі близько й побачили Люсі, що сиділа в клітці, зробленій із палиць і мотузок.

– Допоможіть! – плакала Люсі.

– Люсі, ми вже йдемо! – закричала Золотуня. – Ми врятуємо тебе!

Коли зайченя угледіло їх, то підняло вушка вгору.

– О-о-о! Золотуня! Дівчата! – закричала Люсі й стала підстрибувати на своїх малесеньких лапках.

Нарешті друзі дісталися до клітки. Джесс потягнула мотузку, якою були оповиті ґрати, але та не піддавалася. Лілі та Золотуня теж спробували, але мотузка була дуже туга.

Вушка Люсі знов опустилися. З тремтінням у голосі вона запитала:

– То мені назавжди доведеться тут лишитися?

– Авжеж, ні! – заперечила Лілі. – Ми тебе врятуємо.

Дівчинка стривожено поглянула на Джесс і Золотуню. Як їм звільнити мале зайченя?

Золотуня розглядала вузли, що втримували мотузки.

– Душок дуже міцно їх затягнув. Треба якось послабити ці вузли…

Зненацька обличчя Джесс просяяло: у неї виникла чудова ідея. З кишені шортів дівчинка дістала олівець і простромила кінчик у тугий вузол.

Зелені очі Золотуні світилися від щастя, коли той розв’язався.

– Геніально, Джесс!

Джесс схопила мотузку за один кінець, а Лілі за другий, і разом вони розламали клітку. Палиці розлетілись, і Люсі вибралася на місточок.

– Ви врятували мене! – закричало зайченя і, крутячи хвостиком, заходилося стрибати навколо друзів. – Дякую, Золотуню! Дякую, дівчата!

Лілі опустилася на коліно й підняла Люсі. Весело посмикуючи вусиками, зайченя пригорнулося до дівчинки.

Усі разом поспішили назад на дерево пана Мудруна, де він їх радісно привітав.

– Маленька Люсі! Я такий радий бачити тебе жимою-здомомою… ой, живою-здоровою.

Хвостик Золотуні опустився вниз.

– Ми врятували Люсі, – сказала киця, – але як нам зупинити бабайок, поки ті не знищили Чарівну Шипшину?

Джесс радісно вигукнула:

– Я маю ідею! Пане Мудрун, дозвольте позичити ваш листковий бластер?

*

Переховуючись за кущем біля печери Золотуні, Джесс тримала листковий бластер напоготові.

Повітря виповнював страшенний сморід, неначе хто змішав воду з брудного ставка зі смердючими кросівками та запліснявілим сиром. Крізь листя куща друзі бачили, як бабайки топчуть Чарівну Шипшину. Багато її квітів вже було позривано, і вони валялися потоптані долі.

Люсі тремтіла на руках у Лілі, затуливши вухами очі.

– Не хвилюйся, – прошепотіла Лілі, – ти в безпеці.

Брудна різнокольорова шерсть Мари колихалася, коли та залазила на спину Сопухи, щоб дотягнутися до інших квітів.

– Оце забава для бабайок! – вигукнула Мара, зриваючи червону квітку.

Чад підстрибнув і схопився за гілку шипшини, вкриту жовтим цвітом. Під бабайковою вагою гілка тріснула й відламалася.

– Ха-ха! – засміявся Чад.

Він кинув гілку додолу, і Душок пострибав по ній, топчучи цвіт.

Очі Золотуні до краю налилися гнівом.

– Гадаю, ми доволі побачили, – прошепотіла вона. – Швидше, Джесс!

Джесс притиснула важіль на листковому бластері.

  • Бах!
  • Шух!

І шквал повітря закрутив розтоптані пелюстки в кольоровому вирі, який посунув на бабайок.

– Ой, ой, ой! – заволав Душок.

– Бридкі квіти в моїй шерсті! – запищала Мара. – Заберіть їх!

А Чад кричав у паніці:

– Мерзенні пелюстки залетіти мені в штани!

– Фу! Я пахнути квіти! – загарчала Сопуха, скидаючи пелюстки. – Це огидно! Бабайки, час звідси вшиватися!

Лілі, Джесс і Золотуня сміялися. Навіть Люсі посміливішала, відтуливши вуха й дивлячись, як бабайки метушаться в паніці.

– Що відбувається? – запитала Люсі.

– Бабайки люблять грязюку та сморід, – прошепотіла Лілі, – а бластер пана Мудруна здатен не лише листячко розкидати. Ми завалимо бабайок гарними квіточками!

Шух!

Бабайки залементували ще дужче.

– Бабайки! До вежі Грізельди! – репетував Душок. – Купання в болоті змити з нас запах гидкі квітки!

І потворні створіння чкурнули геть.

– Гей-гей! – вигукнули Джесс та Лілі. Золотуня взяла їх за руки, і дівчата й киця закружляли у веселому танці, а Люсі стрибала поряд, крутячи своїм малесеньким хвостиком.

Аж раптом Джесс побачила знайому жовто-зелену світлову кулю, що летіла повз дерева їм назустріч…

У Золотуні настовбурчилася шерсть.

– Грізельда!