Дивовижне золотаве сяйво огорнуло дівчаток, і вони відчули легке пощипування по всьому тілу.
– Ми зменшуємося! – вигукнула Джесс.
Коли сяйво розсіялося, дівчатка опинилися на освітленій сонцем і оточеній високими деревами лісовій галявині. Яскраві квіти хитали голівками на легкому вітрі, виповнюючи пахощами повітря.
Подружки радісно ахнули, коли знову побачили маленькі хатки довкола галявини біля кав’ярні «Мухомор».
– З поверненням! – промовив м’який голос. Лілі та Джесс озирнулися й побачили усміхнену Золотуню.
Вона стояла перед ними, випроставшись на повен зріст, на двох задніх лапках, а довкола її шиї кільцями обвивався блискучий шалик. А що дівчатка зменшилися, то тепер їхня подружка-киця заввишки діставала їм до плечей.
– Золотуню! – скрикнула Лілі, обіймаючи її.
– Це навіть чарівніше, ніж було раніше! – сказала Джесс. – Поглянь, Лілі, онде кав’яренька «Мухомор».
Вона вказала на невеличку, пофарбовану в червоне дерев’яну хатину з білими крапками на дашку. Хатина належала Довговусикам, сімейству зайців, яких дівчатка побачили, вперше прийшовши в Ліс Дружби.
Двері кав’ярні відчинилися, і крихітна заїнька вибігла їм назустріч, мелькаючи куцим хвостиком.
– Привіт, Лілі! Привіт, Джесс! – Люсі Довговусик обійняла дівчаток за ніжки. – Так радісно бачити вас знову!
– Привіт, Люсі! – промовила Лілі й присіла, щоб приголубити зайченя. – У тебе борошно на вушках!
Захихотівши, Люсі потрусила вушками, і невагома хмарка борошна злетіла в повітря.
– Я допомагаю матусі й татусеві приготувати тістечка з насінням. Нам ще багато всього випікати, тож побачимося згодом!
І, писнувши від радощів, зайченя повернулося до хатини.
На територію кав’ярні проприходили всі звірята. Вони віталися з дівчатками й поспішали далі.
Прочимчикував повз них із повним ягід кошиком, почепленим через лапку, кріт, а молодий їжачок штовхав поперед себе невеличкого возика, на якому лежали лісові горішки, волоські горіхи та солодкі каштани.
– Це ж Гаррі Колючка! – пригадала Джесс. – Здоров був, Гаррі!
Той помахав їм лапкою.
– Золотуню, чому ти знову привела нас сюди? Невже Грізельда повернулася, – запитала Лілі?
Кішка заперечно похитала золотавою голівкою.
– Ні. Я привела вас сюди тому, – всміхнулася киця, – що нині в Сонячній долині ярмарок. Я подумала, що вам було б цікаво його відвідати.
Дівчатка захоплено перезирнулися.
– З превеликою радістю! – промовила Лілі.
– То ось чому всі такі заклопотані! – вигукнула Джесс. – Вони готуються до ярмарку!
Гаррі штовхав свого маленького возика по галявині. Возик був наповнений такою кількістю горіхів, що їжачок не бачив, куди їхав, і навмання кермував візочком. Коли дівчатка разом із Золотунею відскочили вбік, даючи Гаррі проїхати, з кишеньки шортиків Джесс випав маленький записничок. Дівчинка нагнулася, щоб підняти його, але крихітна золотаво-бура мишка дісталася до нього першою.
– Я підберу! – пропищала мишка.
Лілі затамувала дух в той час, як мишка намагалася підняти записничок.
«Вона така маленька, що я могла б тримати її в одній руці» – подумала про себе Лілі.
– Я вже несу! Несу! – залементувала мишка. Їй ледь вдалося припідняти кутик записничка, і Джесс зігнулася взяти його. Дівчатка опустилися навколішки біля мишки.
– Дякую! – промовила Джесс. – Як тебе звати?
– Моллі, – відповіла мишка, всівшись на пухнастий мох, щоб віддихатися. – Моллі Шилохвостик.
– Яке прекрасне ім’я! – зазначила Лілі. – Ти дуже добра.
– Я залюбки всім допомагаю, – промовила Моллі.
– У мене є матуся з татусем і дев’ятеро братиків та сестричок – і всім їм я охоче допомагаю! – від усмішки вусики Моллі смикнулися. – Але я надто маленька, щоб щось робити на нашій ятці під час ярмарку, тому допомагаю всім, кому як можу. Ви зголодніли?
Вона розв’язала свою маленьку торбинку і показала дівчаткам, що було всередині.
– Хрустики з лісових горішків, скуштуйте.
Моллі висипала трішки хрустиків на простягнуті долоньки Лілі та Джесс. Хрустик був завбільшки з рисове зернятко.
– Смакота! – сказали дівчатка разом, гризучи хрустики.
– Ось, беріть іще! – запропонувала Моллі.
– Але ж тоді тобі майже нічого не залишиться, – сказала Золотуня.
– Не хвилюйся, – відповіла Моллі, – я піду додому й наповню свій мішечок знову. Я так зголодніла, доки всім допомагала!
Вона підбігла до найближчого дерева, подріботіла нагору східцями, вирізаними в стовбурі, і видерлася просто на гілочку, де тулилася чепурна хатинка. Смачний аромат долинав із прочиненого вікна.
– Ви ж зачекаєте мене і візьмете з собою до Сонячної долини? – благально запитала Моллі.
– Авжеж! – промовила Золотуня. – Тільки запитай спершу в мами з татусем, чи можна.
Моллі зникла за дверима хатки. За хвилину Лілі та Джесс побачили у віконцях дев’ятеро маленьких мишачих носиків. Це були братики і сестрички Моллі!
Вони помахали дівчаткам, після чого з хатки вибігла Моллі, а слідом за нею вийшла усміхнена миша, вбрана у фартух, і назвалася дівчаткам матусею Моллі.
– А що то за чудовий аромат? – спитала Лілі.
– Ми занурюємо чорниці в карамель, – пояснила пані Шилохвостик. – Підходьте до нас на ярмарку, гаразд? А ти, Моллі, дивися не вскоч у халепу. До зустрічі, дівчатка!
Тримаючи свою торбинку, повну хрустиків з лісових горішків, Моллі щасливо вмостилася на руках у Лілі. І четверо друзів вирушили до Сонячної долини на ярмарок.