Грізельда!

Золотуня вела дівчаток за собою поміж дерев. Біля стежини ріс кущ блідо-рожевих троянд, і Лілі зупинилася, щоб насолодитися красою тендітних квітів. Моллі визирнула з її кишеньки й заворушила носиком.

– Вони пахнуть точнісінько так само, як і полуничні млинчики моєї матусі! – писнула вона.

– Усі квіти такі красиві! – промовила Лілі, роззираючись. – Отже, з Чарівною Шипшиною все гаразд?

Чарівна Шипшина росла біля печери, в якій жила Золотуня. І якщо буяли квіти на кущі, то й усі квіти в Лісі Дружби розквітали. Грізельда намагалася знищити кущ, але, на щастя, Золотуня разом із дівчатками зупинила її.

Киця радісно кивнула.

– На ній з’явилися нові пуп’янки! – відказала вона й повела дівчаток далі. – А ось і Сонячна долина!

Лілі та Джесс аж ахнули, коли ступили на луку з густою зеленою травою. Подекуди посеред трави виднілися квіти оранжевого, жовтого та яскраво-червоного кольорів.

– Як красиво! – вигукнула Джесс.

– Усі квіти кольору сонечка! – промовила Лілі. Вона всадовила Моллі Шилохвостик на землю і подала їй мішечок із хрустиками.

– Дякую, що підвезла! – промовила Моллі. – Я побігла допомагати. Побачимося згодом!

Вони помахали маленькій мишці на прощання й стали спостерігати за тим, як швидко долина наповнюється звірятами, котрі готували свої ятки для ярмарку, а щоб ярмаркувалося веселіше – вигадували забави.

Золотуня вказала на білича, що готувався до гри «Збий яблуко», але всі яблука попадали долі.

– Гадаю, Вуді Пухнастик потребує допомоги, – сказала вона.

Дівчата підійшли до столика Вуді і допомогли йому зібрати всі яблука-втікачі.

– На вигляд дуже апетитні, – сказала Лілі, підіймаючи рожеве яблуко з-під столу.

– Ось, скуштуйте! – мовив Вуді. Він тримав по яблучку в кожній лапці й простягнув їх Лілі і Джесс.

– М-м-м-м, – промовила Джесс, надкушуючи яблуко. – Неймовірна смакота!

– Вони з Благодатного дерева, – пояснив Вуді. – Звідти ми беремо всю нашу їжу.

Перш ніж дівчатка встигли докладніше розпитати у Вуді про Благодатне дерево, Лілі помітила Моллі, що дріботіла до них.

– Я допомогла сороці Агаті Сяйкрильце виставити всі блискучі призи для її лотереї, – випалила вона. – А ще допомогла Люсі Довговусик порозкладати тістечка з насінням.

– Ого! – дивувалася Лілі, а Моллі Шилохвостик вже набрала повітря й казала далі:

– І я допомогла панові Мудруну встановити його бульбашкову машину. Він – мудрий сич і блискучий винахідник!

Дівчатка всміхнулися одна одній.

– Ми познайомилися з паном Мудруном минулого разу, і навіть побували в його секретній майстерні, – промовила Джесс.

– Йой, халепа! – раптом вигукнув Вуді.

– Що сталося? – запитала Лілі.

– У мене є лишень великі яблука для гри, – запричитав білич, – я ж зовсім забув відібрати маленькі яблучка для маленьких звірят!

Моллі заплескала в лапки і з радісним писком кудись помчала.

– Моллі, ти куди? – гукнула Джесс, але маленька мишка вже зникла.

Саме в цю мить увагу Лілі привернула іскра світла понад лісом. Сяюча жовто-зелена куля пропливала в повітрі, наближаючись до долини. Дівчатка вже бачили її раніше, коли вперше прибули до лісу…

Лілі відчула, як усе всередині неї похололо. Вона штурхнула Джесс.

– Здається, Грізельда також вирішила відвідати ярмарок, – сказала вона знервовано.

Джесс видихнула.

– О ні!

Всі звірятка покидали свої справи і позахиляли голови, щоби простежити за кулею. Коли вона долетіла до центру долини, почулося «т-р-і-і-і-сь» – і бризки зелених іскор розлетілися навсібіч. А як іскропад ущух, дівчатка побачили довготелесу жінку в блискучій ліловій туніці й високих чоботях. Її очі були темні й холодні, а ніс масивний і гачкуватий.

– Усім назад! – застерегла Золотуня звірів. – Це відьма Грізельда!

Звірята запищали від страху.

Грізельда розтоптала жовті квіти гострим носаком свого чобота на високому підборі.

– Ха-ха, – вигукнула вона, – це та кішка та людські прибульці.

– Іди геть, Грізельдо! – закричала Джесс. – Повертайся до своєї вежі й дай Лісові Дружби спокій!

Грізельда тицьнула пальцем на гірку з яблук Вуді, і вони зникли в хмарці пурпурового диму. Із зойками та криком лісові звірі сахнулися від відьми. Декотрі з них збилися в купку, в якій більші затуляли собою менших. Хтось плакав, а хтось утік, заховавшись за своїми ятками.

– Бідолашні звірятка, – прошепотіла Лілі, – вони ж уперше побачили Грізельду. Вони такі налякані!

Грізельдині очі зблиснули.

– Розважаєтесь, еге? – проскреготіла вона зубами. – Що ж, тепер начувайтеся. Я бачила ваше Благодатне дерево з його безглуздими фруктами та горіхами. І поки ви тут розважаєтеся, мої бабайки нищать його. Незабаром ви не матимете що їсти!

Звірятка ахнули від жаху. Лілі, Джесс та Золотуня стурбовано перезирнулися. Вони вже зустрічали бабайок – брудних, гидких і обмежених Грізельдиних посіпак.

– Ха-ха! – верескнула Грізельда. – Ви повинні покинути Ліс Дружби. Я зроблю його жахливим і похмурим та переїду сюди жити!

Лісові мешканці гірко заплакали.

Джесс ступила крок уперед.

– Грізельдо, – мужньо промовила вона, – ми вже зупиняли тебе раніше, зупинимо й цього разу!

Відьма зиркнула поверх свого гачкуватого носа.

– Подумайте як слід, людиська. Цього разу ви не зможете мене зупинити!

Вона клацнула пальцями – і вмить зникла в рясному дощі іскор та спалахів.