Велике число батьків, виховуючи дитину шести років, скаржаться на її сором’язливість. У цьому немає нічого дивного, оскільки сором’язливість проявляється особливо сильно при підготовці дітей до школи і тоді багато мам і тат серйозно замислюються про те, що робити з вередливою дитиною.
Недостатній рівень товариськості, утруднення в розмовах з іншими дітьми і дорослими перешкоджають включенню такої дитини в спільну діяльність з іншими людьми і заважають їй стати повноправним членом групи в садку чи шкільному класі.
Як допомогти сором’язливій дитині?
Для того щоб розібратися, як допомогти сором’язливій дитині, батьки повинні знати, що боротися із сором’язливістю важко, але можна, і для цього потрібно буде скоординувати дії батьків і вихователів у дитячому садку. Але приступати до цього в старшому дошкільному віці, а тим більше після того, як дитина пішла в школу, вже пізно, тому що до цього віку в дитини склався і закріпився визначений, характерний для неї тип поведінки і дитина вже усвідомлює цей свій «недолік». І це усвідомлення лише посилює сором’язливість, оскільки дитина фіксує свою увагу на цьому і від цього соромиться ще більше.
Перші появи сором’язливості в дитини помітити легко вже на першому році життя дитини. А сором’язливість у дитини молодшого дошкільного віку багато в чому вже визначає її поведінку. Якщо дитина ще не ходить у дитячий садок або ясла, то говорити про її сором’язливість ще рано. Але в цих дітей можна відстежити передумови для цього. Ними можуть бути плаксивість, зниження настрою і апетиту, порушення сну в результаті зміни звичної обстановки (наприклад, при виїзді на дачу або в гості до родичів), страх перед незнайомими дорослими людьми, скутість у новій незнайомій обстановці.
Якщо ви спостерігаєте подібні ознаки у свого малюка, то необхідно спрямувати зусилля на формування в нього навичок спілкування і здатності взаємодії з оточенням. Звичайно, не варто для цього відразу почати запрошувати в дім незнайомих людей. Можна вчинити по-іншому, наприклад, почати спілкуватися із сторонньою людиною на вулиці або в магазині. Перед цим необхідно пояснювати дитині, що ви збираєтеся зробити і навіщо. Не засмучуйтеся, якщо дитина двох років життя вас не відразу зрозуміє. Попередивши малюка, підійдіть разом з ним до незнайомої людини і запитайте її про щось (дізнатися котра година, запитати якусь адресу і тому подібне).
Для подальшого розвитку навичок спілкування чудово підійдуть ігри на дитячому майданчику перед домом, на якому дитина постійно гуляє з мамою і добре його знає. На майданчику дитина легше йде на контакт з іншими дітьми. Спочатку за допомогою мами, яка допомагає дитині познайомитися з іншими дітьми і пропонує якісь спільні ігри. Поступово малюк сам вчиться спілкуватися з іншими дітьми, розуміти їх і стає більш товариський і закріплює в собі навички спільних ігор. Батьки можуть допомогти сором’язливій дитині, розширюючи коло її спілкування тим, що часто запрошують до себе друзів або самі ходять у гості до них і беруть дитину з собою.
Багато батьків прагнуть вчинити, якраз, навпаки. Вони намагаються захистити дитину від зустрічей з іншими дітьми і дорослими і лише сприяють ізоляції її від суспільства. Дуже часто такі батьки самі замкнуті і нетовариські. Ці батьки, особливо мами, постійно відчувають почуття занепокоєння і страху за дитину, намагаються усе робити за малюка, у результаті, до усього іншого, малюк зростає вередливою або упертою дитиною. Оточуючи гіперопікою дитину, мати своїм настроєм передає тривогу і їй. Подібне ставлення може призвести не лише до сором’язливості дитини, але і до невротичних порушень у неї.
Проте, з подібних сімей сором’язливих дітей виростає лише близько 30%. Інші 70% сором’язливих дітей виховуються в сім’ях з протилежними поглядами на їх виховання. Як правило, це строгі батьки, що відрізняються дуже високою вимогливістю. Часто можна почути від них вирази: «Не можна ні в чому потурати дітям, інакше вони виростуть розпещеними дітьми» або: «Пестити дитину не варто, цим тільки розбалуєш її» або такі: «Поблажок вона нехай від нас не чекає, адже ми хочемо, щоб вона виросла гідною людиною».
Така обстановка в сім’ї нічого доброго для дитини не провіщає. Дитина постійно обмежена всілякими заборонами, наказами. Її часто сварять, обсмикують і майже не хвалять і не пестять. І немає нічого дивного, що така дитина почуває себе нелюбимою. Батьки пригнічують всяке прагнення до самостійності і незалежності в таких дітей, оскільки приймають ці прагнення за дитячі капризи і борються з ними. Діти, що ростуть у таких умовах, з одного боку, залякані, а з другого, боязкі та озлоблені.
Сором’язливість цих дітей – найхарактерніші риси поведінки. І до певного часу це батьків влаштовуватиме. Проте дуже скоро проблеми підліткового віку розкриють усі приховані розбіжності і протести в дитині і сімейних конфліктів буде вже не уникнути.
У сором’язливої дитини становище серед однолітків незавидне. Авторитетом серед них вона не користується і приречена на самотність. У кращому разі, вони не помічатимуть її і не прийматимуть у свою компанію. А в гіршому можуть дратувати її, бити, забирати іграшки. І сором’язлива дитина не те що відсіч дати не може, а навіть вихователеві не скаржитиметься, оскільки соромиться зробити навіть це.
Вихователі в садку і батьки повинні боротися із сором’язливістю в дитини за двома напрямками. Перший – це розширення кола спілкування малюка і закріплення в нього навички спілкування. І другий – це розвивати в дитині упевненість у собі і своїх можливостях. При цьому потрібен індивідуальний підхід, оскільки усі діти різні.
Сором’язливу дитину слід залучати до виконання різних доручень, починаючи з таких, які вона гарантовано виконає. Невдачі такої дитини відбуваються не через те, що вона не знає, як це зробити, а через те, що вона боїться припуститися помилки і понести покарання за неї. Тому найкраще запропонувати малюкові виконати якусь дію спільно з ним. І допомагати йому варто суто для формальності, ненав’язливо, щоб він усвідомив, що впорався самостійно. Коли мама або тато дають дитині завдання, то вони повинні продемонструвати їй свою повну упевненість у тому, що вона його виконає, але не слід зосереджувати зайвої уваги на цьому завданні. Інакше дитина відчує підвищений інтерес до себе і ще більше соромитиметься. За будь-яку успішну дію дитину слід хвалити. Сором’язливі діти легко навіювані і похвали від дорослих здатні зняти частину напруги в дитини.
До виконання доручень дитину треба привчати поступово. Від разових нескладних завдань можна переходити до постійних. Наприклад, привчити її поливати квіти. Нехай це заняття стане для дитини обов’язком у сім’ї. Щоб залучити дитину дошкільника в спілкування з іншими дітьми, хорошим варіантом буде організація спільної діяльності, причому такої діяльності, яка і іншим дітям і сором’язливій дитині найцікавіша і яка в неї найкраще виходить.
Ще одним ефективним прийомом включення сором’язливої дитини в товариство є її спільна діяльність з дітьми більш молодшими за віком. Майже завжди молодших дітей діти не соромляться і охоче приймають роль старшого і досвідченішого товариша, і намагаються навчити малюка тим навичкам, які вони самі вже освоїли. Залучати дитину до такого доручення треба обережно. Не просто сказати «Посидь з малюком» а, наприклад: «Пограй з хлопчиком у машинки» або: «Покажи малюкові книжки і розкажи, що там намальоване».
Одночасно з цим треба привчати дитину контактувати з дорослими людьми. Для цього треба створювати ситуації, в яких доводиться спілкуватися з іншими людьми. Наприклад, просить у вас малюк купити йому цукерку, підійдіть з ним до продавця і дайте гроші малюкові, попросивши його, щоб він передав їх продавцеві, а та, у свою чергу, дасть дитині цукерку. Чи, можна поступити таким чином: «У нас кінчилася сіль, підемо до сусідки і попросимо в неї трохи» або: «Давай, відправимо телеграму. Віддай її тітці у віконці» і т. ін. Таким чином, можна побороти сором’язливість у дитині, але, при цьому, потрібно виховувати в неї і почуття власної гідності.
Автор: Наталя Дейнека