Чи треба заохочувати і карати дитину?
Про заохочення і покарання дітей замислюються усі батьки і вихователі без виключення. Так було і раніше, так є і нині, так буде і в майбутньому. Бо заохочення і покарання – це одні з найвідоміших і найбільш вживаних методів виховання будь-якої дитини в сім’ї або в дитячому будинку. Звичайно, виховання не обмежується тільки цими методами, більше того, вони не далеко найефективніші. Але, повторюся, найбільш вживані більшістю батьків.
Тема велика, на одній сторіночці розібратися в ній важко. Тому розділимо цю статтю на декілька частин. Цю, першу частину зробимо ввідною, потім, у другій частині, мова піде про те, чи можна і чи треба карати дитину, а в третій, завершальній, розглянемо методи заохочення дитини. І взагалі, чи треба її заохочувати?
Чому батьки вважають за краще заохочувати або карати дітей?
Насправді, чому? Якщо ці методи виховання дітей найменш ефективні, чому батьки вважають за краще використовувати саме їх? Відповідь проста. Ці методи менш енергоємні, ніж інші. Насправді, покарати дитину ременем або, навпаки, дати їй грошей або пообіцяти нові іграшки набагато простіше, ніж застосувати інші, ефективніші методи виховання. Наприклад, розмови з дитиною дошкільником або власний приклад.
Виховання на основі особистого прикладу – взагалі, найефективніше. І з психологічного погляду і з релігійного. Адже не даремно ж в усіх провідних світових релігіях у сім’ї рекомендується впливати на дітей власними прикладами. Але проблема в тому, що цей метод вимагає терпіння і потребує від батьків виконання усього того, що вони самі вимагають від дитини.
Наприклад, якщо батьки вимагають від дитини, щоб вона вішала свої речі в шафі, а не розкидала їх, то вони і самі повинні це робити. Інакше ефекту від цих вимог не буде. У дитини виникне протиріччя: батьки від неї вимагають щось, а самі чинять навпаки, всупереч своїм же вимогам. Але стежити за собою ми не любимо. А от щось зажадати від дитини – так це завжди, будь ласка.
Виходить, ми самі не відповідаємо тим вимогам, які ставимо перед дитиною. А якщо ми не відповідаємо, то і дитина відповідати не буде. От і доводиться дітей карати або заохочувати, замість того, щоб взятися за розум і підвищити вимоги, передусім, до себе, а тільки потім до дитини.
Якщо говорити про заохочення, то тут теж багато сил додавати не вимагається. Пообіцяв дитині те, що їй цікаво і доручив їй якесь завдання. Заохочувати можна різними способами, і грошима і іграшками і іншими речами, і солодощами і просто похвалити дитину. Не усі ці види заохочення корисні. У деяких випадках заохочення може дати хороший ефект. А в деяких – навпаки, обернутися проти самих же батьків. І цей метод варто використовувати, добре розміркувавши, чи треба ним користуватися чи ні.
І все-таки, карати і заохочувати дітей потрібно чи ні?
Звичайно, і покарання і заохочення повинні мати місце. Але тільки не в тій формі, яку ми звикли бачити. Не треба постійно бити свою дитину. Від такого «виховання» нічого доброго не вийде. Дитина виросте або агресивною і злою на батьків, або, навпаки, дитина буде повільною, нерішучою і забитою. І для цього є дуже велика вірогідність.
Покарати можна і без застосування насильства, причому, досить ефективно. І якщо дитина цього заслуговує, то треба це зробити. Але, головне, підійти до цього, удавшись до батьківської мудрості. І не насильством і заборонами, а іншими методами впливати на дитину і її свідомість.
Також не слід бездумно заохочувати дитину за будь-яку хоч трохи корисну дію. З цього також нічого доброго не вийде. Заохочення теж входить у звичку і зробити щось просто так дитина вже не погодиться.
Автор: Наталя Дейнека