Каєтан уже давно не малявка. Він ходить до школи і має друзів: Толека Болеславського, Іджі, Бартека, Даміана і Кароля Сметану. Найкрутіший з них – Кароль Сметана, а от Толек Болеславський – найзанудливіший.
Толек каже, що життя – це мука.
Мама Толека теж так каже. Каєтан багато разів чув нарікання пані Емілії: «От стільки працюєш, працюєш – і нічого не маєш. Справжня мука!» Цікаво, чому Толекова мама це повторює. Каєтан не має жодного уявлення, зате має теорію. Він вважає, що мама Толека дуже втомлюється через те, що мусить постійно перевіряти, чи не зіпсувала вона собі зачіску. Пані Емілія щодня ходить до перукаря і дбає про свій гарний вигляд. А ще він бачив, що Майка, старша сестра Каєтана, також постійно про це дбає (тільки не в перукаря, а перед дзеркалом) і при цьому важко зітхає. Тому Каєтан дійшов висновку, що догляд за волоссям, мабуть, дуже втомлює…
Незважаючи на це, Каєтан все одно не розуміє пані Емілію і тим паче не розуміє Толека, який живе в таких чудових умовах. Батьки купують йому багато подарунків, а мама підвозить його до школи зовсім новеньким позашляховиком… Правда, доведеться зізнатися, що нещодавно хтось зламав цьому позашляховику дзеркало, а через це дійсно можна перейматися.
Якби це сталося з позашляховиком Каєтана, він би теж засмутився, але, на щастя, позашляховика в нього немає. І в його батьків теж немає позашляховика, і, мабуть, тому Каєтан не відчуває цієї муки. Навпаки – йому все подобається. Так само, як усе подобається Каролю. Кароль Сметана – найкращий приятель Каєтана.
Кароль каже, що життя – це кайф.
Каєтан не знає, чи мама Кароля каже те саме, що й Кароль, та йому до цього байдуже. Головне – він добре ладнає з Каролем. Вони ще жодного разу не билися. Іноді вони тільки сперечаються, але потім усе одно миряться. Кароль любить конструктор, і Каєтан – теж, у Кароля є всі зошити з Суперменом, і Каєтан уже зібрав п’ять таких. Кароль любить молоко, і Каєтан… ну добре-добре, з молоком якраз тут питання спірне. Але це не має значення, бо Кароль і так класний. Інші друзі теж хороші, і Каєтан найбільше любить, коли вони граються разом.
На жаль, це не завжди виходить, бо серед хлопчаків уже є групки за інтересами. Тобто одного прекрасного дня Іджі постійно з усіма свариться, а дружить тільки з Бартеком, а наступного дня Бартек не відходить ні на крок тільки від Даміана. І найважливіше:
Толек не любить Кароля.
Чому? Цього не знає ніхто. Хоча насправді це – нісенітниця! Але хіба тут щось удієш? Нічого. Мама Каєтана каже дати хлопцям трохи часу, щоб вони краще пізнали один одного. От Каєтан і дає. Він анітрішки не змушує цих хлопців гратися разом, навіть якщо через епідемію грипу в школі майже нікого немає. Так, як от сьогодні.
У класі не було половини учнів.
Із друзів Каєтана прийшли тільки Кароль і Толек. Толек, звісно ж, як завжди, крутив носом і мав нудьгуючий вигляд. Він намагався заразити Каєтана незадоволенням, але Каєтанові урок подобався. Учителька Уля Полянка розповідала про птахів.
– Чи бачив хтось із вас щурика? – запитала пані Уля.
– Я бачила, я! У мене в садку. Він крав їжу в кота, а потім утікав, – вигукнула Маріанна. Вона завжди відповідає, не чекаючи своєї черги.
– Мабуть, ти мала на увазі щура з хвостом, що бігає по землі, – прокоментувала вчителька. – А я питаю про птаха, схожого на ластівку.
– Це такі, що літають, мов заведені? – запитав Кароль.
– Я не знаю, що ти маєш на увазі, але щурики дійсно постійно в русі. Уявіть собі: вони можуть літати протягом трьох років без відпочинку!
Три роки?! Каєтан цього не знав. Оце дивина! Він лише на стадіоні побігає – і вже почувається повністю виснаженим. А якби йому довелося бігати без перерви хоча б один день, він би розпластався на землі й уже б не встав, хоча він любить бігати і навіть утомлюватися.
– Нічого собі! – вигукнув він.
Інші також були вражені.
– А коли щурики сплять? – запитав Кароль.
Пані Полянка скривилася так, як вона завжди кривиться, коли хтось ставить складні питання, і відповіла:
– А це буде ваше домашнє завдання. Наш урок закінчиться за кілька хвилин. Підготуйте інформацію про щуриків. Де вони живуть, як виглядають і що їдять. До речі, у Маріанни сьогодні день народження. Вона хотіла пригостити вас цукерками. Заспіваймо їй «З Днем народження!».
І тут почався гамір.
Каєтан любить такий гамір, тому, коли вони вийшли на перерву, у нього вже був чудовий настрій.
– Класний урок, – сказав він Толеку.
– Гірше не буває, – Толек мав іншу думку.
«Гірше не буває», «гидота» і «нудьга» – улюблені слова Толека. Каєтан уже звик до цього, тому проігнорував коментар і кинув:
– Смачні цукерки.
– Мені більше подобаються шоколадні, – сказав Толек із повним ротом.
– Ну… Все одно смачні.
– Ти йдеш на комп’ютерний гурток? – запитав Толек.
– Ні.
Батьки Каєтана говорили, що він забагато сидить за комп’ютером, тому додаткові заняття в школі йому не потрібні.
– То що ти робитимеш? – запитав Толек.
– Я залишаюся в групі продовженого дня. Малюватиму з Каролем.
Толек скривився.
– Кароль – дурник.
– Неправда! – заперечив Каєтан.
– Правда.
– Сам ти дурник.
– То ти дурник. А в Кароля немає «Спайдермакса».
Каєтан знав, що в Кароля немає «Спайдермакса». У нього теж не було. Про «Спайдермакса» мріяли всі хлопці, бо це – найкращий космічний корабель у світі. Він складається, мабуть, з мільйона конструкторів і коштує дуже дорого. Одного разу Каєтан запитав у мами, чи вона його купить коли-небудь. Але мама не залишила ані тіні надії. Вона відразу сказала, що ні. Потім він намагався переконати бабусю купити йому цього «Спайдермакса», але бабуся викрутилася. Тому єдине, що лишалося Каєтану, – це дивитися на «Спайдермакса» в каталозі. Це саме залишалося і Каролю. Але нічого страшного.
Кароль зовсім не повинен мати той корабель. Каєтан грізно подивився на Толека і сказав:
– І в тебе теж нема.
– Є! – закричав Толек.
– А от і ні! Ти брешеш!
– Я не брешу! Точно є! Скажи, що сам ти брешеш! – Толек дуже засмутився.
Відверто кажучи, Каєтан поняття не мав, є в друга «Спайдермакс» чи ні. Донедавна всі вважали, що в Толека є все, принаймні він завжди так говорив і, бувало, навіть приносив до школи класні іграшки. Проте якось останнім часом вони з Каролем почали підозрювати, що їхній товариш часто вигадує. Бо навіть коли Кароль розповідав, що він бачив в Інтернеті оголошення про випуск нових конструкторів, яких ще не було в магазинах, то Толек одразу казав, що в нього такі вже є… Дивно…
– А от і не скажу! Толек брехун!
– Ні-ні-ні! – вигукнув сердитий Толек і штовхнув Каєтана.
Приємного в цьому було мало. Каєтан відчув сильний біль у коліні, але зовні цього не показав і повторив:
– Брехун!
Толек заскочив Каєтанові на спину.
– Скажи, що сам ти брешеш!
– Ні! – Каєтан не міг рухатися, бо Толек придушив його до підлоги.
Однак він і не думав піддаватися. Він стиснув кулаки і закричав знову: – Брехун, брехун, брехун! – Він втрачав сили, але не втратив голосу. Це єдине, що в нього залишилося в цій ситуації.
Битися, як Толек, він не вмів. На жаль, Толек це знав і не раз сміявся з Каєтана. Через це Каєтан дуже засмучувався, але тоді Кароль його втішав. Він казав, наприклад, таке:
– Не сумуй! Виграє не той, хто має м’язи, а той, хто думає.
Гм… але як тут не сумувати? Досі саме Каєтан, а не хтось інший, діставав стусани, хоч він дуже багато думав. Про різні речі, наприклад: як набити Толекові ґулю. А Каролю легко так казати, бо він великий і хутко дасть здачі в таких бійках. Може, саме це і дратує Толека? Ота його сила?
А може, Толек не любить Кароля, бо той чудово малює? Колись учителька сказала, що Кароль – справжній художник. Толек тоді крикнув на весь клас: «Та де там!» А потім ще додав, що він теж справжній художник. Нісенітниця. Толек взагалі не вміє малювати, він лише креслить кострубаті каракулі… Зате в нього повно всіляких цікавинок… Саме тому Каєтан тепер лежав на підлозі й насилу дихав, але не здавався. Він крутився на всі боки, сподіваючись скинути Толека.
Важко сказати, як би закінчилося це крутіння, якби не з’явилася пані Реня, яка працювала в групі продовженого дня.
– Що тут коїться? – запитала вона, хоч дуже добре бачила, що вони б’ються. – Ану, негайно припиніть! Толеку!
Толек слухняно відпустив Каєтана, а коли побачив суворе обличчя пані Рені, то ще й розплакався з усієї сили. Для повного «щастя», він сказав, що не винен і що це не він почав. Каєтан від подиву навіть не заперечив, тож йому довелося сісти й посидіти самому за партою.
Це було несправедливо! Він не міг зрозуміти, чому покарали саме його. Каєтан набурмосено дивився на вчительку, але вона цим взагалі не переймалася. Ніби нічого не сталося!
На щастя, у клас зайшла вчителька інформатики, і Толек пішов собі. Каєтану більше не доведеться на нього дивитися, а пані Реня дозволила йому гратися з Каролем.