Уранці та увечері

Уранці всі в будинку поспішають, тому Каєтан не любить ранки. Він вважає, що найкраще в цій ситуації мамі, яка встає найраніше і їй не потрібно чекати у ванній своєї черги. А мама вважає, що це жахливо, бо вона терпіти не може вставати рано. Вона каже, що вона – музеєзнавець, а не курка. Каєтан не знав, який стосунок до мами має курка, й одного разу запитав про це. Тоді він дізнався, що кури прокидаються дуже рано, хоч і не мусять. А мама мусить, хоч вона зранку – як поламаний робот.

Але це неправда. Якось одного разу Каєтан прокинувся раненько і побачив маму. Вона функціонувала навіть дуже добре.

А от Майка поводиться явно дивно.

Майка – старша сестра Каєтана. Вона ходить у гімназію і заявляє, що вона вже доросла. Друзяки Каєтана вважають, що Майка дуже красива. Каєтан теж так вважає, але Майка про себе думає інакше. Вона може стояти перед дзеркалом і ревти через те, що в неї завеликий ніс. Мабуть, вона дуже страждає з цього приводу. А ще вона страждає через те, що в них із Каєтаном спільна кімната. Вона часто каже, що більше цього не витримає. Каєтан теж не може витримати, правда, він не може витримати тільки її лементу, бо ділити зі своєю сестрою кімнату йому навіть дуже подобається. Особливо вночі, коли йому трохи страшнувато. А для Майки це – справжня катастрофа. У цьому вона схожа на приятеля Каєтана, Толека. Вони могли б зустрітися і поговорити про те, яке жахливе життя. От тільки Майка, звісно, ніколи б не погодилася на таку розмову, адже вона не збирається марнувати свій час на малявок. Зате вона преспокійно тратить свій час на есемески. Принаймні так каже тато.

Тато Каєтана – найкрутіший тато на світі, хоча вранці іноді буває грізний. Він сердиться на Майку за те, що вона довго сидить у ванній кімнаті, на Каєтана за те, що той байдикує за сніданком, а на маму сердиться за те, що вона не відповідає на телефонні дзвінки. А коли він злиться, то бурчить, кричить або верещить – залежно від того, наскільки він виспався.

На щастя, мама цього не чує, бо вона вже давно на півдорозі до роботи. Бо ще б раптом подумала собі, що тато її не любить.

А це – неправда.

Каєтан добре це знає. Однак він би зовсім не заперечував, якби тато вранці був янголом терплячості. Таким, як-от мама увечері: хоч видно, що вона страшенно втомилася, та все одно посміхається навіть тоді, коли Каєтан вчетверте просить її поправити ковдру. А нервуватися вона починає тільки за сьомим разом. Тоді Каєтанові хочеться плакати, а мама бореться із собою. Ні, тут ідеться не про бокс чи щось подібне. Цим займається тато на тренуваннях із кунг-фу.

А мама бореться всередині себе. З одного боку, їй так хочеться обійняти Каєтана, а з іншого… Про це краще не розповідати.

У таких ситуаціях Каєтану ой як нелегко, тому він сам собі щовечора обіцяє, що більше не буде кликати ні маму, ні тата, а просто засне після першого цьомчика. Хоч треба сказати, що Каєтан дуже любить вечірні поцілунки. Коли він обіймається з татом, то думає, що з татом обійматися найкраще, але коли він обіймає маму, то йому здається, що з мамою таки краще. А потім він через це хвилюється, але мама каже, що це нормально і що з Каєтаном все гаразд. І просить його зовсім не перейматися з цього приводу, бо і вона, і тато знають, що Каєтан любить їх обох однаково міцно. А вони так само люблять його і Майку.