Прибирання шкільної їдальні вони якось пережили. Спершу було нудно. Їм зовсім не хотілося витирати столи і підмітати підлогу. Скрізь багато крихт і різного іншого сміття. Каєтан навіть почав було бунтувати. Він сказав, що це несправедливо, бо в школі учень повинен учитися, а не збирати брудний посуд. Але тоді Кароль вигадав зробити зі щітки ключку і забивати голи сміттям, що залишилося після обіду. Це супер! Усі одразу ж кинулися до щітки. І ледве за неї не побилися. Добре, що Каєтан в останню мить запропонував забивати голи по черзі. Хлопцям це сподобалося.
Вони провели жеребкування, хто першим має забивати голи, а хто буде воротарем. Потім вони зібрали огризки та недоїдені залишки і почали забивати штрафні. Дуже швидко з’ясувалося, що гірша позиція – на воротах, бо там у тебе може запросто влетіти картоплина. Але ніхто цим особливо не переймався, і все було здорово, поки їх не побачила пані кухарка. А побачивши, вона схопилася за голову.
– А я думала, що ви прибираєте! – вигукнула вона і сказала, що не потребує такої допомоги. Потім вона забрала в Іджі щітку і наказала їм забиратися геть. (Так. Пані кухарка використала саме цей зворот.) Тоді вони стали збиратися до виходу, але пані кухарка знову розлютилася і почала кричати:
– Куди ви йдете?! Хіба ви не знаєте, що я за вас відповідаю?! Ви ж мали прибирати!
І тут Каєтан зовсім заплутався.
– Ви ж самі сказали…
– Тихо! Герой мені знайшовся.
– То що ж нам робити? – запитав Кароль.
– Сидіти!
Кароль витріщив очі.
– Ну, добре, – сказав він і відсунув стілець, щоб сісти за стіл.
Решта хлопців хотіли зробити те саме, але пані кухарка знову почала кричати:
– А ти що? Відпочивати сюди прийшов?!
– Ну, взагалі-то ні…
– Ми тут поприбираємо, – втрутився Каєтан.
Він хотів задобрити пані кухарку, тому вихопив з її рук щітку і почав підмітати.
– Що ти робиш? – Пані кухарка недооцінила щирий жест. – Не чіпай щітку! Поверни її мені!
Каєтан не хотів віддавати щітку, бо хотів довести, що він – увічливий і сумлінний. Він міцно вхопив щітку за ручку і почав смикати.
– Ану відпусти її! – вигукнула пані кухарка. У неї був такий вираз обличчя, що Каєтан одразу відступив.
Він послабив хватку – і цієї ж миті пані кухарка полетіла назад. Оце було падіння! На щастя, впала вона на стілець, а не на підлогу. Ой, інакше було б непереливки…
– Ану сідайте! – грізно вигукнула вона. – Та не тут! А там! – Вона показала на лаву біля стіни, бо хлопчаки знову хотіли сісти за стіл. – І ні з місця мені!
Хлопці слухняно сіли на вказане місце і так просиділи аж до перерви. Вони розповідали один одному різні історії. І хоч вони не грали в хокей, все одно було класно.
Тільки одного разу Іджі показав пані кухарці, де лежить розчавлена картопля. Бо поки хлопчаки говорили, пані кухарка замітала… І замела всю підлогу. Вона ж сама хотіла.
А на перерві Каєтан знову дістав під бік від Толека. Вони посварилися, і Каєтан, як завжди, не впорався з ним. Тому зі школи він повертався в поганому настрої.
– Розповіси мені, що сталося? – запитав тато вдома.
Каєтан не був упевнений, що повинен розповідати.
Його батьки були проти насильства, і тому він мав усе вирішувати розмовами, не реагувати на провокації і не сваритися з Толеком, а про бійки повідомляти класній керівничці… От тільки ці поради були зовсім далекі від життя!
– Толек знову мене побив, – буркнув Каєтан. – З мене досить.
– А як це було? – запитав тато.
Каєтан знизав плечима.
– Та якось… Бо в Амелії гарне волосся, а Толек сказав, щоб вона заплітала ті свої патли… і… ну, розумієш. Я сказав йому, щоб він відчепився від Амелії. Ну, і так все почалося.
– Ого, то ти захистив подругу. Я вражений! – тато подивився на сина поглядом, сповненим поваги, і Каєтан відчув себе героєм. Але що з того? У школі він почувався нікчемою.
– Тату, але я не міг поворушитися й Амелія це бачила! – засмучено зізнався він. – Толек стрибнув мені на спину. Я хотів його скинути. Але, знаєш, я боявся, що він упаде і виб’є собі зуби. Повна халепа.
– Ти хочеш, щоб я поговорив із пані Улею чи батьками Толека? – запитав тато.
– Ні! Я повинен навчитися битися.
Запала тиша. Тато замислився. За мить він сказав щось дуже несподіване.
– Добре! Але я не змінюю своєї думки. Насильство – це зло, і я вважаю, що люди повинні вирішувати свої проблеми мирним шляхом. Але дійсно трапляються ситуації… Гм… Ну, я якось поясню це мамі… Я вже давно мав показати тобі кілька прийомів. Коли хтось на тебе нападає, ти маєш право захищатися.
Каєтан роззявив рота. Він анітрішки цього не сподівався.
– Тату, я люблю тебе! – вигукнув він і кинувся татові на шию.
– І я теж тебе люблю! – відповів тато, падаючи, бо Каєтан аж надто енергійно накинувся на нього.
Вони почали сміятися. Тато намагався скинути Каєтана, та Каєтан не піддавався. Вони виглядали як лев і левеня. Два хлопці (один маленький, один великий) борсалися на килимі, пихкаючи, крекчучи, кричачи і боксуючи.
– Нічого собі! – вигукнув нарешті тато. – У мене вже немає сил.
Каєтан теж уже втомився, але боротьба з татом була така класна! Не хотілося зупинятися. Проте тато дійсно вже втомився, бо попросив:
– Кайтусю, я вже ледве дихаю. Я не очікував, що в тебе стільки енергії. Давай відпочинемо.
Каєтан погодився. Він зліз із тата і ліг поруч. Якийсь час вони дивилися на стелю.
– У школі всі б’ються, – зізнався Каєтан. – Дівчата теж, але трохи інакше. І трохи менше. Вони більше дряпаються.
– Гм… Я знаю, що діти б’ються, але це не правильно. Уявляєш, що було б, якби люди щоразу, коли їм щось не подобається, били один одного? Наприклад, у магазині.
Тато встав і почав прикидатися, наче він щось купує. «Ви мені продали черству булку! Ось вам – бах!» Або в поліклініці: «У мого сина немає ангіни! Ось вам – гуп!»
Каєтан захихотів. Це виглядало кумедно і жахливо водночас.
– Але іноді трапляються винятки, – продовжував тато. Його голос став серйозним. – Буває, що виходу немає, тоді стусан стає в пригоді. Якби якийсь бандит погрожував тобі, Майці чи мамі, я б, звичайно, застосував силу.
Слова тата справили глибоке враження на Каєтана. Він відчув, що він для нього дуже, дуже важливий. Це було чудове почуття. Але про всяк випадок він хотів переконатися, що тато не передумав.
– То ти навчиш мене?
– Так, я ж пообіцяв. Але ти також повинен мені щось пообіцяти. Що ти ніколи сам не починатимеш бійку. А бойові мистецтва будеш застосовувати тільки під час навчання або для захисту. Згода?
– Обіцяю!
Тато обійняв Каєтана. А Каєтан міцно обійняв тата… і вони обидва заснули на килимі. Це був один із найкращих снів в їхньому житті.
