У школі більшість учителів непогані. Наприклад, учителька інформатики. Каєтан любить її, бо вона часто жартує і показує комп’ютерні новинки. Керівничка Уля Полянка теж класна. Хоч іноді вона на них трохи кричить, але це й не дивно. Іноді вони так голосно говорять на уроках, що Каєтан сам охоче гупнув би по парті, щоб настала тиша. А ще вчитель англійської. Він – супер. Навіть Толек так вважає.
Але є вчителька, яка сіє страх.
Це – пані Валец
Вона викладає природу в старших класах, а іноді чергує в коридорі. І тоді настає жах. Не можна ні бігати, ні стрибати, ні трохи голосніше говорити. Можна тільки ходити парами. Уявляєте? Деякі учні з переляку всю перерву човгають невеликими кроками, а Толек узагалі ходить навшпиньки. Правда, витримує він лише до дзвінка, а потім каже, що це – «гірше не буває» і що в нього болять п’яти (цікаво, чому саме п’яти?).
А сьогодні пані Валец заміняла вчительку з художньої гімнастики. Вгадайте, що вона робила. Звісно, вона на них покрикувала. Усі сорок хвилин. Справді!
Сорок хвилин вона не закривала рот і видавала різні звуки. Найчастіше вона покрикувала, але були й інші звуки, наприклад: високі писки, горлове гарчання, свисти, булькотіння… Звучало навіть цікаво. Стільки звуків одразу!
Каєтан, мов зачарований, слухав дивний концерт пані Валец, а іноді йому навіть вдавалося забути, що він терпіти не може цю вчительку. Тому він зосереджувався на чомусь іншому. Так от, кілька тижнів тому він отримав від бабусі годинник із секундоміром і дуже любив вимірювати час. Наприклад, як довго Толек стоятиме на одній нозі чи скільки Кароль зможе дивитися не кліпаючи. Цього разу Каєтан вимірював, скільки секунд витримає пані Валец на одному диханні.
Ой, довго.
Пані Валец без жоднісінької паузи могла викрикувати по кілька речень… Ну, мабуть, речень, бо взагалі-то важко зрозуміти, коли хтось не робить пауз. От, наприклад, вона кричала:
– Не-кру-ти-ся!-Стій-Сі-дай!-Не-го-во-ри!-Від-по-ві-дай!-Тиииииииииии-шааааааааа!
Або:
– Де-ви-по-хо-ва-ли-ся?-Сі-но-в-го-ло-ві!!!-Бан-да-ша-ла-пу-тів!!!
Найбільше Каєтану сподобався наказ пані Валец до Кароля. Вона сказала йому робити присідання і, замість того щоб сказати нормально, заревла:
– РУУУХИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИ!
Одне слово! Однісіньке, а тривало дванадцять секунд!
Браво, пані Валец!
Якби хтось організував конкурс на найдовший крик, вона точно б виграла. З такими легенями вона могла пірнати на дно і збирати перлини.
Або працювати на фабриці з видування скляних виробів. Вона б видувала великі скляні вази, а потім ці великі скляні вази прикрашали б учительські… А от у школі пані Валец марнує себе. Та що з цим робити? Вона ж стала вчителькою природи і тепер знущається з Кароля.
– РУУУХИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИИ! – повторила вона, хоч і не повинна була, бо Кароль зреагував негайно, от тільки замість присідання зробив стрибок.
І впав на Амелію, яка налетіла на Маріанну і вдарила її ліктем у голову. Забилися і Амелія, і Маріанна, тому вони обидві розплакалися.
Кароль теж почав плакати, а пані Валец спробувала їх заспокоїти. На жаль, замість цього вона довела до сліз ще кілька дівчат, і в класі запанував повний безлад. На додачу продзвенів дзвінок на перерву і пані Валец втратила контроль. Ніхто її не чув. Бо вже була перерва, а на перерві завжди галас.
Хлопці з полегшенням вибігли з кімнати. І були впевнені, що сьогодні пані Валец вони вже не побачать.
– Мені треба до вбиральні, – сказав Даміан.
– Я піду з тобою, – запропонував Кароль, і вони зникли в туалеті – навіть не переодягнувшись і не взувши черевики.
Вони побігли в самих шкарпетках, бо на художній гімнастиці вони займаються без взуття. Каєтан із рештою хлопців пішов у роздягальню. Коли друзі повернулися з туалету, виявилося, що Даміан вступив по дорозі в щось мокре. Тьху! Даміан зняв шкарпетки і, метеляючи ними над головою, запитав:
– Хто хоче, хто хоче? – І бац! Він жбурнув одну шкарпетку в бік Іджі. Іджі спритно її спіймав і одразу ж відбив.
І так почалася бійка.
До них приєднався Толек, Кароль і, звісно ж, Каєтан. Вони познімали свої шкарпетки і почали ними кидатися. От тільки в цій метушні частина одягу потрапила на трубу опалення. Там приземлилися шкарпетки Даміана, Іджі й Каєтана.
І це була не надто хороша новина. У Каєтана не було змінних шкарпеток, тому йому треба було якось повернути ті, що висіли на трубі. Тільки-от труба проходила високо під стелею, якраз над виходом із роздягальні.
– Може, ми скинемо їх черевиками? – запропонував Толек. – Тільки ми повинні влучити.
Це було дуже розумно.
Хлопці погодилися і почали жбурляти черевики. У кожного це виходило по-різному. Найчастіше їхні черевики, кросівки і кеди приземлялися десь поруч. Але хлопчаки вперто продовжували.
Тільки не знали вони, що поруч проходила пані Валец.
– Ти-и-и-иша-а-а-а-а!
Так. Це саме вона стояла у дверях.
Вони завмерли. Кароль обережно випустив з рук кросівку. Толек і Даміан зробили те саме. На жаль, Каєтан не міг зробити так само, бо його черевик тієї миті вже приземлився на трубі й тепер готувався небезпечно сковзнути вниз.
– Н-н-ну і? – видихнула пані Валец.
Каєтан ковтнув слину. Цікаво, чи решта це бачить? Гора шкарпеток ось-ось гепнеться вчительці на голову. Це буде жахіття. Серце Каєтана забилося сильніше. Він мусить її попередити… Адже саме так роблять виховані люди. Вони повідомлять про небезпеку. Навіть якщо когось не полюбляють. Він невпевнено підняв палець вгору і прошепотів:
– Пані вчителько…
– Що? – перебила Каєтана пані Валец.
– Ну, шкарпетки…
– Мовчати! – пані Валец не мала жоднісінького бажання дізнатися, що ж хотів їй сказати Каєтан.
– Але, пані вчителько…
– Ти почув? Мовчати! – знову проверещала вчителька, не даючи Каєтанові пояснити, що станеться за мить.
Ну, й добре. Як мовчати, то й мовчати. Каєтан зціпив зуби.
Пані Валец примружила очі, а хлопці напружено спостерігали за горою шкарпеток на трубі. Ой! Спадає, спадає, спадає…
Бах! Бам! Бух!
Черевик Каєтана впав на пані Валец, потягнувши за собою все, що було на трубі. Хмара пилу і дохлих павуків на мить затулила обличчя вчительки.
– Пчхи! – пані Валец видала звук, схожий на чхання.
Черевик відскочив від її густої шевелюри і впав на підлогу. Шкарпетки Каєтана зсунулися на плечі, шкарпетка Іджі зупинилася на самій маківці, а мокрі шкарпетки Даміана…
А мокрі шкарпетки Даміана приземлилися на самісінький ніс пані Валец.
– Пфу-у-у! – пирхнула вчителька. Потім вона поворушилася так, що навіть важко описати, стріпнула з себе все і…
Вийшла з роздягальні геть!
Якусь мить хлопці нерухомо чекали. Каєтан був упевнений, що пані Валец пішла по гвинтівку. Толек навіть почав каятися, а Кароль хотів написати заповіт. Але пані Валец більше не поверталася.
На превеликий подив усього класу, пані Валец утекла!