Розмова з учителькою виявилася не така страшна. Спершу пані Полянка терпляче вислухала Каєтана, а потім написала зауваження в щоденнику. Тепер на нього чекала розмова з батьками. Цікаво, що вони зроблять, коли її прочитають. На його подив, мама тільки сказала, що так дуркувати – негарно, а потім вони з татом похапалися за животи. Треба зауважити, що Каєтан на це трохи образився. Адже мама і тато сміялися з нього замість того, щоб насварити Майку. Це ж через неї він помилився. Хоча, з іншого боку, завдяки тому дурнуватому віршику він став героєм і підкорив серця дівчат.
Спочатку Каєтан подумав, що якщо його вважають суперхлопцем, то світ виглядає зовсім інакше. Але нічого не змінилося. Ну, може, дівчатка частіше йому посміхалися і не було ніяких проблем із позичання гумки чи олівця.
Але все інше в школі було як завжди. На уроках він зустрічався з приятелями, після школи бігав із ними на стадіоні, а вдома – грав на комп’ютері і сварився з Майкою. Але набагато менше, ніж раніше, бо Майка дедалі частіше не бувала вдома. Мама каже, що його сестра подорослішала. Якщо це так, то трохи шкода. Каєтан зрозумів, що він трохи сумує за старими іграми.
Наприклад, за бійками подушками чи за тим, коли Майка гойдала його на своїх ногах.
А ще з Майкою було класно робити засідки на батьків, як-от тоді, з мискою. Вони дуже ретельно готувалися. Майка увечері поставила будильник і прокинулась на світанку. Поки батьки спали, вони спокійно поставили миску з водою біля ліжка на боці тата. Самі ж вони присіли біля дверей і стали чекати. Нарешті тато прокинувся. Він, як завжди, витягнув ногу з-під ковдри. Прямо в миску.
Та-а-ак. Тепленька ступня тата зустрілася з холодною і дуже мокрою водою.
Ото була пригода! Тато розлютився. Каєтан навіть у найсміливіших снах не підозрював, що його тато вміє так злитися. Навіть мама схопилася за голову. Тоді Майка показала, що вона – справжня героїня. Вона сказала татові, що Каєтан не має нічого спільного з мискою, і весь гнів тата взяла на себе.
Яка ж вона класна, ця Майка… В екстремальних ситуаціях вона завжди показує своє шляхетне серце. Так само було того дня, коли вона врятувала Каєтана від двох хлопців із 5-В – Шрамка і його друга Зиголя. Вони вихопили в Каєтана м’яч, а коли той намагався його забрати, почали смикати і штовхати його. На щастя, Майка саме поверталася з магазину і відразу ж відреагувала. Вона розлютилася не на жарт.
– Ви б’єте слабших? А спробуйте-но вдарити мене! – заверещала вона, а потім звалила на землю одного і другого за п’ять секунд. Це було щось! Так, Майка неймовірна. Справжня сестра.
Навіть Кароль каже, що Майка – супер. На жаль, у Кароля немає сестер, а він дуже б хотів їх мати. Щоб Каролю не було так сумно, Каєтан також пояснює, що сестри часто бувають і жахливі. Наприклад, вони люблять керувати, поїдають твої шоколадки і займають ванну щоразу, коли ти хочеш туди зайти. А ще вони багато часу проводять у школі, а там, звісно, старші сестри нікому не потрібні. Бо в школі потрібні друзі. Як-от сьогодні.
Була довга перерва, і всі вийшли на стадіон. (Коли надворі тепло, вони завжди на перервах виходять на стадіон.) Хлопчаки вирішили побудувати місто для жучків-сонечок. Тож Каєтан із Каролем побігли до каштана, що ріс коло паркана. Їм сподобалося це місце, бо воно було збоку. І вони чудово собі гралися, поки не з’явився Шрамко, Зиголь і ще двійко таких самих.
– О, а хто тут у нас! Це ж наш знайомий! – вигукнув Шрамко.
– Відвали, – відповів Каєтан.
– Відвали? – перепитав Шрамко. – Ти диви, Зиголю, – звернувся він до свого друзяки, – цей малючок якийсь невихований. Ой, як нечемно.
Зиголь насупився.
– Нечемно, – підтакнув він і потягнув Каєтана за вухо.
– Перестань! – заплакав Каєтан. Він відчув, що все його тіло тремтить, і став страшенно боятися.
– Нечемно, – повторив Зиголь.
– Нечемно, – цього разу повторив Шрамко і почав штовхати Каєтана.
Каєтан хотів відступити, але вперся в паркан.
Тепер він застряг між парканом і Шрамком, Зиголем та тими двома хлопчаками, які поводилися так, ніби це була весела гра.
– Бух! – крикнув Шрамко і ляснув Каєтана по потилиці. – Бух, бух, – знову ляснув він.
Від страху Каєтана, здавалося, паралізувало.
– Облиш його зараз же! – вигукнув Кароль.
Коли Каєтан почув голос приятеля, то відчув приплив енергії – і щосили копнув Шрамка.
Шрамко завив і затремтів від люті.
Він вдарив Каєтана в ніс, але Каєтан цього навіть не відчув. Він почав бити Шрамка, як його вчив тато. Здивований хуліган похитнувся, а потім упав на землю. Тоді Зиголь і ті двоє інших кинулися до Каєтана. Каєтан краєм ока побачив, що Кароль намагається йому допомогти. На жаль, проти банди хуліганів їхні шанси були малі. І тоді він почув голос Толека.
– Хлопці! Каєтан і Кароль у небезпеці!
За одну мить з’явилися всі: Іджі, Даміан, Бартек і, звичайно ж, Толек.
Вони пішли в наступ.
Копняки й кулаки свистіли в повітрі, мов кулеметні черги. Каєтан відчував, що вони от-от переможуть.
– Полянка на горизонті! – раптом вигукнув Шрамко.
Хулігани негайно кинулися навтьоки і за мить опинилися на іншому кінці поля.
Пані Полянка підбігла до хлопчаків. Вона була налякана.
– З вами все гаразд? – запитала вона.
– Все гаразд, – відповіли вони в один голос.
Учителька ретельно перевірила, чи дійсно ніхто з них не потребує допомоги. Коли переконалася, що все гаразд, то запитала:
– Знову Шрамко?
– Та ми їм нам’яли боки, – похвалився Толек.
– Жахіття… Це могло погано закінчитися… – простогнала учителька.
Продзвенів дзвінок.
– Повертайтеся на уроки. За мить я до вас прийду, – сказала пані Уля Полянка і побігла до п’ятих класів, а вони почали повертатися зі стадіону.
– Спасибі, хлопці, – прошепотів Каєтан до своїх друзів. – Якби не ви, я б пропав.
Толек знизав плечима.
– Та що там, все окей. Ми ж маємо один одному допомагати. Зрештою, ми ж друзі, – сказав він і подивився не тільки на Каєтана, а й на хлопчаків. А найважливіше те, що Толек також подивився на Кароля!
Каєтан почувався чудово. Він обійняв однією рукою Толека, а другою – Кароля. До них приєдналися Іджі, Бартек і Даміан. Усі разом вони зробили міцний дружній ланцюжок.
І так, обійнявшись, вони пішли до школи.
Кінець
Майже кінець, бо далі буде…