Хворіти – не добре. Коли людина підхопить якийсь вірус, то вона нездужає. Усе болить, докучає нежить, і, крім того, стає трохи сумно. Тоді батьківська інтуїція працює відмінно. Мама завжди знає, коли потримати за руку, а коли тихенько вийти з кімнати.
Тато добре знає, що хворого треба обійняти або розказати йому якусь цікаву історію. Про те, що до кожного хворого треба ставитися з особливою увагою, знає навіть старша сестра! Так, так. Старші сестри іноді бувають жахливі, але в справді важливих моментах мають велике серце.
Принаймні Майка таке серце має. Сьогодні вона турбується про Каєтана з самого ранку, бо мама і тато мусять вирішити якусь важливу справу. Вона навіть відмовилась від побачення з Орканом. А це вже щось значить! Майка й Оркан зустрічаються майже щодня, і, здається, Оркан не може жити без Майки, а Майка без нього… Зрештою, хто від нього не втрачає розум? Адже він – найкращий волейболіст – кумир дітей, молоді й бабусь! Серйозно. Оркан – кумир усіх. Навіть директорка любить хвалитися, що колись його вчила і що саме в їх початковій школі Оркан почав тренуватися.
Каєтан також захоплюється Орканом. Він пообіцяв хлопцям із класу, що кожному дістане його автограф. Але якось до цього часу йому не вдалося це зробити, бо Майка не запрошує Оркана додому. Вона говорить, що в них ніде сісти. Дивні ці дорослі дівчата. Удома є багато зручних крісел. І хороший диван у кімнаті. Його ліжко теж добре. Якби Майка захотіла, Каєтан без проблем дозволив би їй і Орканові посидіти на ньому. Помістилися б утрьох. Тільки Майка не хоче. Ну, що вдієш. Якщо хоче зустрічатися поза домом – то її проблеми.
Але сьогодні вона від зустрічі відмовилась! Чудова Майка. Вона пожертвувала собою заради молодшого брата.
– Ну що, малий? Може, з’їси трохи овочевого супу? – запитала вона.
– Ні, дякую. Але я з’їв би булочку.
– Немає проблем.
Майка справді сьогодні дуже турботлива. Ніби стала якоюсь святою. Поправляє Каєтанові подушки, читає книжки, приносить печиво.
Але в основному брат із сестрою сперечаються. Вони мають спільну кімнату, і Майка весь час нарікає, що вже не може його витримати. А насправді то Каєтан не може витримати Майку. Вона вважає, що їй усе дозволено, бо вона старша. Постійно до чогось чіпляється, залишає книжки на його ліжку і під’їдає шоколадки.
Крім того, не дозволяє йому користуватися комп’ютером, хоч сама сидить до пізньої ночі. А коли Каєтан говорить, щоб вона вже вимикала, бо від цього захворіє, – крутить пальцем біля скроні й каже, що комп’ютери шкідливі для таких малюків, як Каєтан, а для дорослих – безпечні.
Що за дурниці! По-перше, він зовсім не малюк, по-друге, яка різниця, скільки тобі років? Каєтан чув про хлопців, які грали в комп’ютерні ігри протягом кількох днів без перерви, а потім від виснаження потрапили в лікарню. Один хлопець мало не помер. Жахливо… Мама каже, що всі цифрові гаджети викликають звикання та руйнують клітини мозку, і взагалі, молода людина від них тупіє. Напевно, тому Майка говорить такі нісенітниці про це здоров’я і часто чіпляється. Якби вона мала більше клітин у мозку, то, мабуть, не дратувалася б так часто і завжди б до нього посміхалася… Як сьогодні. Майка справді була чудова. І така солодка.
– Прошу. – Майка поставила тарілку з тістечками біля ліжка. – Я зробила тобі чайочку з малиною.
– Дякую. – Каєтан узяв тістечко. Бути хворим (як уже було встановлено) зовсім не добре, але тут є деякі переваги. Не треба обідати і можна вередувати. – У мене болить голова… – застогнав він.
– Біднесенький… – Майка зробила заклопотане обличчя. – Все минеться. Треба тільки почекати. Випий трішки чайочку.
Каєтан потягнувся до чашки. Скуштував напій. Він був тепленький, тому що Майка про це подбала. Дивовижно! Його сестра про все подумала.
– Ти, напевно, хотіла б зараз бути в кіно з Орканом, – пробурмотів Каєтан.
Майка посміхнулася.
– Якби я хотіла, то була б там, – сказала вона. – Але я волію бути з моїм братиком. Крім того… – вона не закінчила, бо її перервав домофон. Майка побігла до дверей, і Каєтан почув, що вона когось впустила.
– Хто прийшов? – запитав він.
– Несподіванка! – усміхнулась Майка.
Гм-м. Яка ще несподіванка? Зараз він дізнається…
– Привіт, Майє, – пролунав голос із коридору і зразу почулося питання: – А де лежить містер хворобливість?
У Каєтана тьохнуло серце. Оркан?.. Та невже Оркан? Справді він!
У дверях стояв Габріель Орканський – чемпіон із волейболу та кумир усіх часів власною персоною.
Каєтан на мить забув, що він тяжко хворий, і схопився з ліжка. Але зразу впав назад, бо й справді був дуже кволий.
– Ти не вставай, братан. Тобі треба відпочивати.
– Так, – відповів Каєтан. – У мене нежить.
– Погано. Я знаю, як це буває, малий. Важко дихати і голова болить. Кепська справа.
Добрий той Оркан. Він знає, як то бути хворим.
– Але я не нарікаю.
Оркан схвально кивнув.
– Бо ти крутий хлопець! – сказав він. – Круті, навіть якщо хворі, тримаються!
Каєтанові було приємно. Це гарне відчуття, коли тебе похвалить хтось такий знаменитий.
– Завтра я вже буду здоровим.
– Побачимо, – втрутилась Майка.
– Мене хвороба зазвичай тримає три дні, – сказав Оркан. – Через три дні все минає. Я сподіваюся, що в тебе також мине, бо наступного четверга я буду у вашій школі й хотів би прийти до тебе в клас.
– Справді?! Ой, я мушу бути здоровим! Я буду здоровим! Хлопці очам своїм не повірять! Вони від тебе в захваті. А деякі не вірять, що я тебе знаю, бо я не дістав твій автограф.
Оркан розсміявся.
– Коли я прийду, то доведеться їм повірити.
Каєтан захоплено подивився на старшого друга.
– Ти супер… – прошепотів він. – І Майка теж. Ви чудові.
Каєтан відчув себе трохи втомленим. Так багато емоцій…
Майка зразу помітила, що братові треба відпочити. Вираз її обличчя був такий, як у мами в подібних ситуаціях, і вона запропонувала:
– Ти тепер подрімай. Ми з Орканом посидимо поряд.
Йому зовсім не хотілося дрімати, але очі заплющувалися самі.
– Ви ж нікуди не підете? – запитав Каєтан.
– Ми почекаємо, поки ти не прокинешся, – запевнила Майка.
Цього було достатньо.
Каєтан заплющив очі й заснув.
