У четвер усе було не так уже й погано. Друзі справді зрозуміли ситуацію, і навіть Толек здивував Каєтана, тому що зовсім не сміявся з нього, а тільки сказав:
– Хіба я вам не говорив? – А потім додав: – Гірше не буває.
Однак це вдалося якось пережити. Каєтан уже звик до таких безнадійних ситуацій. Крім того, Толек потім розсмішив Каєтана, і здавалося, що так буде до кінця уроків, але – на жаль. На великій перерві він бовкнув щось таке, чого Каєтан ніколи йому не пробачить.
Потім усі почали розказувати один одному свої таємниці. Спочатку Толек зізнався, що закохався в Олівію з четвертого «В». Потім Каєтан сказав, що йому подобається Амелія. Далі поговорили трохи про дівчат та про подарунки і Толек дав Каєтанові два ковпачки з-під напоїв. Такі справді гарні, рідкісні. Він знайшов їх удома на смітнику.
Їх викинув тато Толека, який часто подорожує за кордоном і привозить різноманітні напої. Каєтан дуже зрадів. Він похвалився ними перед іншими хлопцями. Даміан аж запищав від захвату, бо з них усіх він був найбільшим колекціонером. Іджі та Бартекові ковпачки теж сподобалися. І, звісно, Каролю. Взагалі-то, ковпачки справляли враження.
І коли Толек зрозумів, що ковпачки – це не абищо, а справді цінна річ, то вирішив забрати їх назад.
– Каєтане, віддай мені ковпачки.
– Та ти що? – Каєтан справді здивувався, але для Толека це нормально – спочатку він щось дає, а потім відбирає.
– Я передумав. Завтра дам тобі інші.
– Але мені ці подобаються.
– Віддай! Вони мої!
– Зовсім ні! Мої! Хто дає і відбирає, той у пеклі погибає.
– Сам ти погибаєш!
Що цей Толек торочить? Він навіть не знає прислів’я. Як Каєтан може погибати в пеклі? Адже туди потрапляють самі нечестивці.
– Ох ти ж і неук! У пекло потрапляють душі грішників. Наприклад, Сталіна і Гітлера. Але ти, напевно, не знаєш, хто це такі!
Толек почервонів. Важко сказати, чи знав він, ким були Сталін і Гітлер, бо у відповідь закричав:
– Це ти не знаєш! А до пекла потраплять ті, хто не ходить до церкви, як та твоя Амелька.
Каєтан зблід. Що за негідник цей Толек! Як він може таке говорити про Амелію?
– Що ти сказав?
– Так-так, – продовжував Толек. – Як хтось не ходить до церкви, то вчиняє смертельний гріх.
– Подумай головою! – закричав Каєтан. Він так розхвилювався, що хотів ударити Толека. Навіть замахнувся, але Толек відскочив, а Каєтан послизнувся і впав.
Толек почав сміятися.
– Ти закохався в грішницю!
О ні! Це було вже занадто! Каєтан зірвався на ноги і кинувся на Толека, та він знову відскочив, а Каєтан знову гепнувся. На додаток він бухнувся в пані Улю, яка немов виросла з підлоги, бо ще хвилину тому її там не було.
– Каєтане, що сталося?! – суворо спитала пані Уля Полянка.
– Каєтан б’ється, – поскаржився Толек.
– Неправда! Це ти почав!
– Я нічого не робив! Це все він! – заперечив із безневинним обличчям Толек.
Каєтан аж заціпенів спересердя. Ох цей Толек вредний! Такий брехун! Майстер удавати з себе святого. «То він, то він!» – говорить своїм плаксивим голосом, і всі йому вірять… І що з таким брехуном зробити? Як Каєтанові тепер захищатися? Він не хоче розповідати вчительці про Амелію. Вона теж не говорить у школі про свого чоловіка. Тоді що?.. Каєтан зиркнув на пані Улю і зразу відвів погляд. Тільки знизав плечима.
– Так, так, – буркнув він, – як завжди, я.
У цей час пролунав дзвінок. Учителька зітхнула і сказала:
– Ідіть у клас. Каєтане, сядеш за парту біля мого стола.
Толек зайшов до класу з переможною посмішкою. Завжди йому все сходить з рук… Негідник… Негідник, негідник, зрадник! Каєтан уже ніколи не розмовлятиме з ним! Від сьогодні Толек – його найзапекліший ворог!