Удома Каєтан ходив сумний. Але коли тато запитав, що сталося, спокійно відповів: «Нічого, нічого…» Мама теж намагалася щось дізнатися, але Каєтан якось не міг відкритися, хоч сварка з Толеком справді його непокоїла. І ті слова про пекло. Страшно! Нарешті ввечері, коли він був уже в ліжку, мама прийшла поцілувати його на ніч. Майка, як завжди, ще щось читала в себе на канапі, тому світилась лише невелика лампа.
У кімнаті панувала напівтемрява, яка створювала такий настрій, що Каєтан більше не міг мовчати. І він запитав:
– Мамо, а хто така грішниця?
Маму вразило таке питання, бо вона кумедно підвела брови, але потім все ж таки відповіла:
– Та, хто чинить гріх. А чому ти питаєш?
– Бо Толек так назвав Амелію. І ще казав, що вона потрапить до пекла.
– О Боже, а чому ж?!
Каєтан стишив голос, ніби засоромився.
– Амелька не відвідує заняття з релігії. І не ходить до церкви.
– Що-о-о? – закричала Майка зі свого місця. – І тільки через це? Які дурниці!
Каєтану не сподобалося, що Майка почула розмову, але сподобалася її відповідь. Він хотів, щоб це були дурниці, тому не накричав на Майку, яка втручається і підслуховує.
– Дурниці? – запитав він маму з надією в голосі.
Мама впевнено відповіла:
– Це точно нісенітниці. – І додала: – Амелька не потрапить до пекла. Туди потрапляють тільки ті, хто за життя були дуже поганими людьми і ніколи про це не жалкували.
– Але якщо вона не ходить до церкви, то чинить смертельний гріх. А тоді кінець, – вів далі Каєтан.
– Ой, рятуйте мене! – знову вигукнула Майка.
– Ну то як? – Каєтан уже нервувався. – Бо так говорить Толекова мама.
– Благаю, Каєтане! – простогнала Майка. – Тоді Толекова мама… – вона не закінчила, мама не дала їй договорити:
– Майко, вгамуйся! Зараз не час оцінювати, хто ким є, – рішуче прозвучав мамин голос. В її очах на мить з’явилися іскорки.
Майка замовкла, а мама спокійно пояснила Каєтанові:
– Іноді дорослі також помиляються. Зрештою, невідомо, чи Толек чогось не переплутав, – зауважила вона. – Діти повинні слухати своїх батьків. Якщо батьки Амелії не ходять до церкви, то цілком зрозуміло, що Амелія також. Немає тут жодного гріха.
– Вони невіруючі, – додав Каєтан.
– Тоді зрозуміло, – похитала головою мама. – Тим паче не може бути й мови про якийсь гріх. Головне, що Амелія та її батьки гарні люди.
Каєтан стрепенувся.
– Амелія добра! – закричав він. – Вона допомагає своїй бабусі, яка їздить на інвалідному візку.
– О, це добре, – похвалила мама.
– А вчора віддала п’ять злотих Маріанні. Вона побачила, що вони в неї випали, і віддала.
– От бачиш! Саме це важливе. Добре серце і порядність. А тепер – спати.
Мама поцілувала Каєтана. А потім ще й обійняла. А потім полоскотала його, і вони почали сміятися. На той сміх прийшов тато, і коли побачив, як їм весело, то приєднався до них.
Так, деколи батьки кажуть: «Треба вже спати», а роблять щось зовсім інше. Це називається відсутність послідовності.
Чудово, що Каєтанові батьки не завжди послідовні.
Він міг би з ними так сміятися цілу ніч.
