Цілісінький тиждень без упину лив дощ. «Здається, він ніколи не вщухне!» – думав Плюх, сумно поглядаючи в шибку.
Але несподівано дощ перестав і з-за хмар визирнуло сонечко.
– Ура! – закричав Плюх, закинув за спину свій похідний наплічник, прихопив сокирку та подався в мандри.
У лісі стільки цікавого! На кожному кроці Плюхові траплялися то капелюшки від жолудів, то гілка, схожа на сплячого вужа, то гладенький камінець, що мінився в сонячному промінні. Усе це Плюх збирав і складав у наплічник.
Незабаром ноша стала настільки важкою, що Плюх утомився. Він вирішив трохи спочити й підживитися. Усівся на повалену сосну, та щойно дістав скибку хліба і шматок сиру, як з усіх боків до нього злетілися птахи.
– Крихти нам! Крихти нам! – зацвірінькали вони.
Враз над головою Плюха зашуміли великі крила, і строкатий тетерук опустився поряд із ним.
– Почастуй і мене, – проклацав він. І Плюх простягнув йому шматок сиру.
– Смачний, – похвалив тетерук, – мабуть, домашній. Але стара ворона запевняла мене, що найкращий сир – голландський.
– Ви маєте цілковиту рацію! – несподівано пролунав улесливий голос, і з кущів визирнула лисиця Цапа. – Мені ворона говорила те ж самісіньке!
Побачивши лисицю, тетерук змахнув крилами і зник у лісовій гущавині.
– Куди ж ви? – здивувалась лисиця. – Я б охоче поговорила з вами… про сир.
Вона підійшла до Плюха, взяла в нього шматочок сиру й пожувала його.
– Ну звісно, жодного порівняння з голландським! Жодна миша не встоїть перед запахом голландського сиру! Та що миша – самого вовка можна виманити з лігва голландським сиром!
– Я ніколи його не куштував, – зізнався Плюх.
– Отакої! А голландський сир зберігається в нашому лісі, – таємничо зашепотіла Цапа.
– І ти знаєш, де він захований? – радо запитав Плюх.
– Так і бути, я покажу тобі це місце, – пообіцяла лисиця. – Тільки послуга за послугу: ти візьмеш у сестрички Хрю горщик масла, а натомість принесеш їй десять головок сиру!
– Згоден! – радісно вискнув Плюх.
Лисиця присунулася до пацяти ближче й зашепотіла в самісіньке вухо:
– Не забудь, що по сир ми підемо, коли стемніє, щоб ніхто не побачив нас. І виберемо місячну ніч, щоб не заблукати.
Коли Плюх повернувся додому, пацята обступили його:
– Ану, показуй, що сьогодні ти знайшов у лісі?
Плюх витрусив з наплічника свої скарби і виголосив:
– Найцікавіше я принесу з лісу завтра вночі! Це буде голландський сир!
– Хіба сир росте на деревах? – засміявся Топ.
– А може, він живе в норі?! – вибухнув сміхом Шльоп.
– Не смійтеся завчасно, – образився Плюх. – Цапа сама покаже мені, де заховано сир. Тільки натомість вона просила горщик масла.
– Ти все ще віриш цій хитрющій лисиці, – похитала головою Хрю.
– Щодня я знаходжу в лісі щось нове, – заперечив Плюх. – Цілком імовірно, що завтра я знайду там і голландський сир.
Тут дядечко Борсук підійшов до сестрички Хрю й щось шепнув їй на вухо. Вислухавши його, Хрю усміхнулася та сказала:
– Ну добре, я приготую лисиці горщик масла.
Увесь наступний день знову мрячило, але надвечір дощ вщух і показався круглий місяць. Плюх поклав у наплічник горщик масла та вийшов з дому. Насилу пробирався він слизькою дорогою, раз у раз перестрибуючи калюжі. Лисиця чекала на нього під великим дубом. У лапах вона тримала підсаку – ту, що зазвичай мають при собі рибалки.
– Приніс масло? – пошепки запитала лисиця.
Плюх простягнув їй горщик з маслом.
– А тепер іди за мною, – наказала Цапа.
Вона привела Плюха на галявину, де після дощу блищали калюжі.
– Поглянь-но сюди, – штовхнула лисиця пацятко. – Що ти там бачиш?
Плюх підійшов до глибокої калюжі, нахилився над нею та побачив у воді жовте кружальце.
– Це місяць, – сказав він.
– Ну, який же ти нерозумний! – розсміялася лисиця. – Місяць на небі один, а кружальця – у кожній калюжі. Невже ти не зрозумів, що це і є головки сиру?!
– А чому сир лежить у воді? – здивувався Плюх.
– Щоб він не засох, – викрутилася лисиця. – Не марнуй часу, Плюху! Бери підсаку й виловлюй стільки головок сиру, скільки зможеш забрати. Щасти тобі!
І, схопивши горщика з маслом, лисиця хутко зникла за деревами.
Плюх опустив підсаку в воду й хотів був підчепити одну головку, але вода сколихнулася, жовте кружальце розбилося на дрібні уламки і… зникло. Коли ж Плюх витягнув підсаку, кружало знову плавало в калюжі. Хоч як старався Плюх виловити голландський сир, йому ніяк це не вдавалося.
Тоді він відкинув підсаку, обережно увійшов у калюжу, підкрався до сиру й хотів був його схопити, але спіймав… облизня! Точніше, самі лише бризки.
– Ну постривай! – розсердилося пацятко. – Я вип’ю всю воду з калюжі, і ти залишишся на дні! Ось тоді я неодмінно тебе спіймаю!
Плюх обрав серед калюж меншеньку, припав до неї рильцем і почав сьорбати. І сьорбав доти, поки не випив калюжку до дна. Але на дні жодного сиру не було! Там блищала лише мокра трава!
На ранок, промоклий до нитки і страшенно втомлений, Плюх приплентався додому.
– А де ж голландський сир? – запитала його сестричка Хрю.
– Я бачив дуже багато головок сиру, – почав розповідати Плюх, – усі вони зберігаються в калюжах, щоб не засохли. Але виловити їх дуже важко: вони зникають просто на очах!
– Що, що? – прокинувся дядечко Борсук, який досі дрімав у фотелі. – Жовті головки сиру плавали в дощових калюжах? Та це ж був місяць!
– Місяць на небі один, – заперечив Плюх. – А кружальця сиру були в кожній калюжі!
– Ти також, Плюху, один-єдиний на світі, – сказав дядечко Борсук, – але якщо перед тобою поставити три дзеркала, ти побачиш у них трьох Плюхів. Отак і місяць відображається в усіх калюжах одразу!
Почувши це, Плюх почервонів від сорому:
– Знову хитра Цапа мене обдурила!
– Не журися, Плюху, – утішив його дядечко Борсук. – Ми також провчили лисицю! У горщик, який ти їй відніс, я поклав гірке-прегірке масло з полину й лопуха!
Тим часом лисиця, задоволена своїм щастям, поверталася додому. Дорогою вона зустріла вовка.
– Яка я рада тебе бачити, Сірий, – завертілася Цапа. – Приходь сьогодні до мене на млинці з маслом!
Вовк з радощів аж зубами клацнув:
– Неодмінно прийду!
І ось лисиця з вовком усілися за стіл. Але коли гість покуштував масло, рот йому скривило від гіркоти.
– Ну, дякую ж тобі, кумонько, – прогарчав неборака, вискочивши з-за столу. – Згадаю я тобі ці млинці! Начувайся!
І, грюкнувши дверима, подався геть.
Спантеличена лисиця лизнула масло і зойкнула, немов її хто кліщами за язик схопив… Відтак, розлютившись, хряснула горщиком об підлогу, аж череп’я з нього полетіло.
