Небавом і осінь настала. Небо насупилося, і часто накрапав дощ. З кожним днем поживи в лісі ставало все менше. Голодно було лісовим птахам. Тому щоранку Плюх вирушав підгодовувати своїх друзів.
Дятлам і сорокам він насипав хлібних крихт і сушених ягід до великої годівниці. А синиць, горобців і снігурів годував із горіхових шкаралупок, наповнюючи їх насінням.
Одного разу, коли Плюх клопотався на подвір’ї біля пташиної годівниці, він побачив сестричку Хрю, яка поверталася додому з повним кошиком пухнастої вовни.
– Де ти була й навіщо тобі стільки вовни? – поцікавився Плюх.
– Я ходила на поле, де пасуться вівці, і попросила в них вовни, аби сплести теплий шарф дядечкові Борсуку. Скоро в нього день народження, тому потрібно приготувати йому подарунок!
– А коли буде мій день народження? – стурбовано запитав Плюх. – Я також хочу отримати подарунок!
– Твоя черга ще не настала, – сміючись, відповіла сестричка Хрю. – А тим часом ти, Плюху, також маєш зробити дядечкові Борсуку гарний подарунок!
– Що б таке подарувати? – замислився Плюх. – Я запитаю в дядечка Борсука, чого йому хочеться.
– Що ти! Що ти! – замахала на нього Хрю. – Подарунки треба тримати в таємниці аж до дня народження!
У цей час із хижки вийшов дядечко Борсук. Побачивши Плюха і Хрю, він підійшов до них.
– Про що це ви шепочетеся, малята? – запитав він.
– Ми говорили про твій день нар-р-р… – почав Плюх.
– Тс-с! Ані слова! – прошепотіла Хрю.
– Це – таємниця! – виголосив Плюх.
– Таємниця від мене?! – здивувався дядечко Борсук.
Плюх міцно стиснув рота, щоб таємниця ненароком не вискочила звідти. А Хрю зняла з голови хустку та міцно-преміцно зав’язала йому писочка для певності.
– Це щоб він не випустив з рота таємницю, – пояснила вона.
Дядечко Борсук розсміявся.
– Ну, гаразд, зберігайте свою таємницю, – сказав він. – А я піду до лісу, принесу квасу, який я приготував із вересового меду.
Птахи, які сиділи біля годівниці, здивовано розглядали обв’язаного хусткою Плюха.
– Стр-р-рашенно смішно! – заскрекотіла сорока.
– Д-д-дуже д-д-дивно! Д-д-дуже д-д-дивно! – простукав дятел довгим дзьобом по стовбуру дерева.
У цей час у хвіртку зазирнув дідусь Їжак, який у глечику ніс молоко від корови.
– Лишенько! Чи в тебе зуби болять? – запитав він Плюха.
– Мм-мм-мм… – промимрив Плюх і заходився чимдуж смикати хустку, силкуючись зняти її.
Їжак зглянувся на нього й розв’язав тугий вузол. Плюх засопів, заохав…
– Та що з тобою? – співчутливо запитав Їжак. – Може, хочеш попити свіжого молочка?
– Дуже хочу, – зізнався Плюх, – адже зберігати таємницю – це робота, від якої з’являється страшенна спрага! – Він напився з глечика молока і сказав Їжакові: – Скоро в дядечка Борсука день народження! Ми готуємо йому подарунки!
– Еге, он воно що! – вигукнув Їжак. – Я також приготую подарунок!
– Тільки не забудь, що це таємниця! – попередив Плюх.
– Мовчок! – пообіцяв Їжак, притиснувши лапу до рота.
Дідусь Їжак заспішив далі, а Плюх побіг у хижку, до братика Топа.
– Що ти подаруєш дядечкові Борсуку? – запитав у нього Плюх.
– Я спечу йому горіховий торт і встромлю в нього свічки! – відповів Топ.
– Але свічки – це зовсім несмачно! – заперечив Плюх.
– Свічки не для їжі, – засміявся Топ. – Вони показують, скільки тобі років: три свічки, якщо тобі три роки, вісім свічок, якщо тобі вісім років.
– І сто свічок, якщо тобі сто років! – сміючись, підхопив братик Шльоп, заходячи на кухню.
– А в тебе є подарунок для дядечка Борсука? – запитав у нього Плюх.
– Авжеж, є, – статечно мовив Шльоп. – Я виростив таку квітку, яка цвістиме всю зиму, мовби й немає жодних морозів!
«Я теж придумаю щось незвичайне», – вирішив Плюх і став думати. Думав він дуже багато: зранку, щойно прокидався, потім думав цілісінький день і увечері, коли лягав спати, також думав. Дні минали, а Плюх так нічого й не міг придумати.
– Поквапся, Плюху, – говорила сестричка Хрю, – адже незабаром після дня народження дядечко Борсук вирушить до лісу, у свою нору, на зимову сплячку й візьме наші подарунки з собою.
До урочистого дня залишалося вже зовсім мало часу, а в Плюха все ще не було подарунка. Тоді, одягнувшись тепліше, він пішов до лісу – порадитися з Мудрою Совою. Відшукавши її хатку в дуплі старого дуба, Плюх подзвонив у срібний дзвіночок над дверима, і, коли Сова визирнула у вікно, він розповів їй про своє лихо.
Сова закліпала круглими жовтими очима, ані слова не говорячи, вирвала зі свого крила перо, пустила його за вітром і зачинила вікно.
Плюх упіймав перо, трохи подумав і сказав сам до себе:
– Сова – мудра птаха. Вона не витрачає слів дарма, але я зрозумів її пораду! – І пацятко помчало додому.
Вранці Плюх попросив птахів, яких він зазвичай годував:
– Чи не можете ви подарувати мені по одному або по два своїх пера?
Птахи охоче погодилися. Вони залопотіли крилами, пошкребли дзьобами свої боки і груди, і на землю полетіла хмара різнобарвного пір’я. Плюх заходився ловити його та складати до великого мішка.
І ось настав нарешті день народження дядечка Борсука! Уранці, щойно Плюх розплющив очі, він побачив, що в хижці все прибрано, підлога блищить, а на столі – біла скатертина й посуд, що аж сяє на сонці. Коли прокинувся дядечко Борсук, пацята принесли йому подарунки: теплий шарф, горіховий торт і незвичайну блакитну квітку.
– А де ж твій подарунок, Плюху? – запитала сестричка Хрю.
– Зараз ви його побачите! – відповів Плюх і кинувся до комори. За мить він витягнув звідти здоровенну пухову перину.
– Тепер мені не страшні найлютіші морози! – зрадів дядечко Борсук. – Я спатиму на цій перині аж до весни!
«Тук-тук-тук!» – постукали у двері.
– Заходьте! Заходьте! – закричали пацята.
Двері відчинилися, і увійшли дідусь Їжак, Заєць та Білочка.
– Вітаємо з днем народження! – вигукнули вони хором.
Гості принесли дядечкові Борсуку подарунки: Білочка – смажені горішки, Заєць – цілющу мазь з бузини, а дідусь Їжак – гаманець з гриба-дощовика.
Сестричка Хрю запросила всіх до святкового столу, на якому пишався торт із запаленими свічками.
У розпалі свята раптом пролунав гучний стукіт, двері розчахнулися настіж, і на порозі з’явилася Мудра Сова.
– Не хочу вам докучати, кхе-кхе! – прогуділа вона низьким совиним голосом. – Лише віддам Борсукові невеличкий подарунок на знак моєї поваги до нього.
Сова викинула вперед лапу з великими кігтями та поклала на стіл книжку в зеленій шкіряній палітурці. Не сказавши більше жодного слова, вона пішла.
Дядечко Борсук узяв книжку та прочитав заголовок:
– «Як дізнатися про все на світі». О, тепер я зможу пояснити все, що б у мене не запитали! – зрадів він.
Свято тривало. Гості співали пісень, танцювали, гралися аж до вечора й розійшлися по домівках, коли вже на небі зійшов ясний місяць.