Одного холодного осіннього дня Плюх так довго гуляв лісом, що вуха йому побіліли від холоду. Тоді він побіг до сусіднього села погрітися й зазирнув у двір, де жили кінь Дрімко та пес Дозор.
– Ти нагодився саме вчасно! – зрадів кінь. – Сьогодні в нас у домі свято: день народження молодшої доньки нашого господаря!
– Я це й сам чую, – шумно втягнув у себе повітря Плюх. – Свята завжди так смачно пахнуть!
– Зачекай трохи тут, – сказав кінь. – Коли господарі сядуть до столу, вони, напевно, почастують і тебе.
– Тільки не пхайся зараз на кухню, – порадив пес Дозор, – господиня не любить, коли їй заважають куховарити. Як бачиш, вона навіть мене вигнала надвір.
– Чому ти думаєш, що я заважатиму? – образився Плюх. – Удома я завжди допомагаю Топу готувати обід!
І він попрямував до ґанку. Прочинивши двері, пацятко зазирнуло до кухні. У печі яскраво палахкотів вогонь. На плиті шипіли розпечені сковорідки, і щось булькотіло у великих каструлях. Біля столу поралася господиня та її доньки.
– Хутчій! Покваптеся, дівчатка! – підганяла їх господиня. – У нас ще не збиті білки, і ми не починали пекти пиріг.
«Головне – не плутатися під ногами!» – сказав собі Плюх і непомітно шмигнув під стіл. Там йому дуже сподобалося: над його головою весело постукували ножі, брязкотіли миски, а зі столу раз у раз падало що-небудь смачненьке. Коли впав капустяний качанчик, Плюх із насолодою схрумав його і пробурмотів:
– Зараз вони готують начинку для пирога…
Потім він спіймав шматочок яблука й радісно хрокнув:
– Значить, і компот теж буде!
– Здається, тут хтось хрокає! – зауважила старша донька.
– Може, це лісовичок? – засміялася господиня. – Кажуть, вони хрокають, наче пацята!
– А хто такий лісовичок? – запитала молодша донька.
– Лісовички – це маленькі чарівні чоловічки, які живуть у лісі, – пояснила господиня. – Моя бабуся розповідала: коли вона була дівчинкою, їй дуже хотілося, щоб лісовичок прийшов до неї на день народження. Вона кинула в тісто для пирога срібну монетку, тому що лісовички збирають монетки й роблять з них гарненькі барабанчики, свищики і дзвіночки. Вони неабияк полюбляють музику і влаштовують у лісі веселі концерти. Лісовичок дізнався про монетку й одразу прийшов у дім! Він поліз по неї в тісто і, звичайно ж, провалився в нього. А коли тісто поставили в піч, він зі страшним вереском вискочив звідти й утік до лісу!
– Ой, як я хочу, щоб сьогодні до мене також прийшов лісовичок! – зітхнула молодша донька.
– Це ж казка, – відповіла мати. – Усім відомо, що моя бабуся була велика вигадниця!
«Добре б усе-таки побачити лісовичка! – подумав Плюх, який чув усю цю розмову. – Щоправда, у мене немає монетки, але я можу кинути в тісто ґудзика, адже він такий само круглий і блискучий, як монета!»
У цей час покришка найбільшої каструлі трохи піднялася і з-під неї повалила така густа пара, що в кухні нічого не стало видно. Скориставшись цим, Плюх вискочив з-під столу й підбіг до діжі з тістом. Він заліз на ослінчик і став смикати ґудзик від штанів, намагаючись його відірвати.
Але ґудзик був міцно пришитий… Плюх смикнув щосили, ослінчик похитнувся… Плюх не втримався і шубовснув у діжу. Він хотів був виборсатися з тіста, але тільки ще глибше зав’язнув у ньому.
– Ой! – ляснула долонями господиня. – Тісто так підійшло, аж вилазить із діжі!
Вона кинулася до діжі, великою дерев’яною ложкою почала приминати тісто й кілька разів боляче стукнула Плюха.
– Здається мені, тісто густувате, – сказала вона і, взявши зі столу кілька яєць, розбила їх і вилила на голову Плюхові. Але той сидів тихо, боячись поворухнутися.
Потім господиня перевернула діжу й вивалила тісто на деко. Плюх відчув під собою такий жар, що аж підстрибнув.
– Мамо, пиріг танцює! – закричала молодша донька.
– Не кажи дурниць, – не повірила господиня. – Зараз я поллю його цукровим сиропом і посаджу в піч.
Почувши слово «піч», Плюх верескнув і сплигнув з плити. Увесь обліплений тістом, кинувся він до дверей, але послизнувся й покотився далі сторчака.
– Ой лишенько! Пиріг утік і верещить, мов паця! – перелякалася старша донька.
– Ловіть його! – закричала господиня. – Хапайте!
Почувши крики, на кухню вибіг господар. Він хотів схопити верескливу грудку тіста, але Плюх спритно прослизнув у нього між ногами й викотився надвір.
– Не чіпайте його! – стала просити молодша донька. – Це чарівний лісовичок! Він прийшов до мене на день народження! Мамо, ти ж сама говорила, що лісовички хрокають, як пацята!
– Дозоре! – наказав господар. – Тримай його!
Пес загарчав, шерсть у нього на загривку здибилася, і він помчав за тістом-утікачем. Але, наздогнавши його й обнюхавши, Дозор доброзичливо закрутив хвостом.
– Плюх бешкетує, – пробурчав він і повернувся до своєї будки.
– Ось бачите! – заплескала в долоні дівчинка. – Дозор не зачепив його! Значить, це точно лісовичок!
А Плюх тим часом уже вискочив за ворота й чимдуж мчав до своєї хатки.
До тіста прилипало сухе гілля, шишки й торішнє листя. Невдовзі Плюх став схожий на страшне чудовисько, від якого кидалися врозтіч лісові мешканці.
Нарешті Плюх добіг до своєї хижки, з гуркотом розчахнув двері і влетів на кухню. Пацята злякано метнулися – заховатися хто куди, і тільки дядечко Борсук не злякався. Він повільно начепив окуляри і, як слід розгледівши чудовисько, охнув:
– Ох, Плюху! На кого ти схожий! Що з тобою трапилося?!
– Невже це мій братик Плюх? – прошепотіла сестричка Хрю, вилазячи з-під столу.
– Ні! Це не я! – лукаво рохнув Плюх. – До вас у гості прийшов святковий пиріг і чарівний лісовичок!
І він розповів про свою пригоду, що сталася в селі.