Усю зиму дядечко Борсук проспав у лісі, у своїй теплій норі. Та ось яскраво засяяло сонце, розтали кучугури, і одного ранку до віконця хатки пацят зазирнув чорний грак.
– Сподіваюся, ви помітили, що в лісі весна!
– Уже весна?! – захвилювалися пацята. – Отже, скоро прокинеться дядечко Борсук! Напевно, він буде дуже голодний: адже всю зиму нічого не їв!
– Ми повинні приготувати йому салат «Весняна радість», – запропонувала сестричка Хрю.
– Що це за страва? – здивувався Плюх.
– Її готують лише раз на рік, коли прокидаються від зимової сплячки всі звірі, – пояснила Хрю. – А готувати треба так:
- Накришіть дрібненько в миску
- Ріпу, моркву і редиску,
- Ще додайте дрібку солі,
- Жменьку бобу чи квасолі,
- Півкіло горошку
- І сметани ложку.
- Не смакує? Покладіть
- Півкіло «що-вам-кортить»!
І пацята взялися робити салат. Топ і Шльоп мили й чистили овочі, а сестричка Хрю шаткувала їх великим ножем. Коли робота була закінчена, Хрю зав’язала миску з салатом у вузлик.
– Ну, Плюху, тепер справа за тобою. Неси салат дядечкові Борсуку.
І Плюх вирушив у дорогу. А в лісі було вже гамірно й весело: на гіллі дерев гойдалися білочки, на осонні зайці вигрівали спинки, а жаби повисували з калюж свої зелені мордочки й виводили квартетом першу весняну пісню.
Побачивши Плюха, всі кинулися до нього:
– Привіт, Плюху! Куди ти несеш свого вузлика? І що в ньому? – почулося з усіх боків.
– Це салат «Весняна радість», – відповів Плюх. – Я залюбки почастував би вас, але салат приготовано для дядечка Борсука, який нічого не їв усю зиму!
І Плюх покрокував далі, наспівуючи:
- …Півкіло горошку
- І сметани ложку.
- Не смакує? Покладіть
- Півкіло «що-вам-кортить»!
– А що це таке – півкіло «що-вам-кортить»? – запитала лисиця Цапа, зненацька вискочивши з-за куща.
– Це гриби, – відповів Плюх. – Дядечко Борсук їх страшенно любить.
– Фе! – скривила лисиця кислу гримасу. – А я думала, що це варена курятина! Ви, пацята, зовсім не вмієте готувати! Ось я зготувала б вам такий обід – пальчики оближеш!
– Дякую, Цапо, – відповів Плюх, – але поговоримо про це іншим разом, зараз я поспішаю! – І він попрямував далі.
Плюх розшукав стару ялину, під якою була нора дядечка Борсука, розворушив сухе листя та хвою й заледве протиснувся крізь вузенький прохід.
– Дядечку Борсуче, агов! Прокинься! – погукав він.
Сонячний промінь прослизнув разом із Плюхом до темної нори, сонячним зайчиком ковзнув по стіні. Дядечко Борсук заворушився на перині й розплющив очі.
– Здоров, Плюху, – сказав він, – я, здається, ледь не проспав весну!
– Подивися, що я приніс, – рохнув Плюх і протягнув вузлик.
– О, та це ж салат «Весняна радість»! – вигукнув дядечко Борсук і заходився наминати з таким апетитом, що аж за вухами лящало. Потім додав: – Я відчуваю, як із кожною ложкою цього чарівного салату до мене повертаються сили!
Коли миска з салатом спорожніла, дядечко Борсук сказав:
– Повертайся додому, Плюху. Я приберу нору, перетрушу перину й завтра прийду до вас. Чекайте на мене.
Наступного дня пацята пішли зустрічати дядечка Борсука, а Плюха залишили в хижці за вартового. Щойно вони пішли, як крізь віконце зазирнула лисиця Цапа.
– Послухай-но, Плюху, – сказала вона, жадібно оглядаючи кухню, – я щойно бачила Борсука, він прямує до вас. Що ви приготували йому на обід?
– Ой, Цапо, у нас нічого ще не готово! – розгубився Плюх. – І вдома нікого немає!
– От і добре, що немає, – усміхнулася лисиця й увійшла до кухні. – Я допоможу тобі зготувати страву за рецептом моєї бабусі. Ось послухай лишень:
- Масло добре розмішайте,
- Маси сирної додайте,
- Склянку свіжого кефіру
- І велику грудку сиру,
- Півкіло сметанки,
- Трохи цукру й манки.
- Не смакує? Покладіть
- Півкіло «що-вам-кортить».
– Мені дуже хочеться приготувати цю страву, – зізнався Плюх. – Тільки я боюся, що ти обдуриш мене, Цапо!
– Ой, ти все не можеш забути снігових гусей, – засміялась лисиця. – Але ж то було взимку! Я була голодна, лиха. А тепер весна, їжі в лісі скільки завгодно, і я зовсім інша!
– Не знаю, що й робити, – вагався Плюх.
– Ніколи роздумувати, – заквапила лисиця, – ось-ось прийде дядечко Борсук, і тобі буде соромно зустріти його ні з чим! А я, з поваги до нього, зараз усе миттю приготую. І тоді ти зрозумієш, що я – ваш друг!
– Ну, гаразд, – погодився Плюх. – Тільки готуватимемо в нас на кухні!
– Звичайно! – пожвавилася лисиця. – Неси сюди он ту велику миску, що стоїть у кутку!
– Що ти, Цапо, – злякався Плюх, – та це ж – миска, в якій мене миють!
Але лисиця вже схопила миску й поставила її на стіл.
– Тепер тягни терези, – наказала вона.
– А навіщо? – заперечив Плюх. – Я й так знаю, що в цьому ось горщику півкіло масла.
– Усі припаси мають бути точно зважені, – суворо виголосила лисиця.
І Плюхові довелося принести терези.
– Став на них горщик із маслом, – скомандувала Цапа й непомітно натиснула лапою на шальку терезів. – Рівно півкіло! – сказала вона та вивалила масло в миску.
– Тепер зважимо манку, – вела далі лисиця, – тягни одразу мішок!
– Цікаво, чому півкіло – це так багато?! – почухав потилицю Плюх.
– Взимку продукти відволожуються і стають важчими, а навесні вони висихають на сонці та втрачають вагу! Це закон природи! – пояснила Цапа.
Плюх зітхнув і приніс мішок манки.
– Ну ось, а тепер зважимо півкіло «що-вам-кортить», – облизнулася лисиця.
– А що це буде? – запитав Плюх.
– Оце ось! – Лисиця схопила кошик яєць і поставила його на терези.
– Цапо! Це наш запас на тиждень! – почав благати Плюх.
– Нічого не знаю, – знизала плечима лисиця, – тут рівно півкіло!
Вона вилила всі яйця в миску й поставила її на вогонь.
– Я постежу, щоб усе проварилося як слід, а ти збігай по ковдру: коли страва буде готова, її треба буде вкутати ковдрою, щоб вона не вистигла, поки прийде дядечко Борсук, – сказала вона Плюху.
І Плюх побіг по ковдру. А коли повернувся, ані лисиці, ані страви не було.
Плюх у відчаї заметушився по кухні. Хотів бігти доганяти лисицю, але тут двері відчинилися й увійшов дядечко Борсук.
– Я хотів приготувати тобі обід! – кинувся до нього Плюх. – Але Цапа поцупила його, а разом із ним і миску, в якій мене миють!
– Знову ти повірив отій дурисвітці?! – похитав головою дядечко Борсук. – На щастя, лисиці не вдалося втекти від нас!
І Плюх побачив за його спиною пацят, які, вхопившись ратичками за краї, несли паруючу миску.
Вони урочисто поставили миску на стіл і розсілися навколо. Почався бенкет на славу.
– А ця лисиця – непогана куховарка! – зауважив Топ.
– За цим рецептом готувала ще її бабуся, – пояснив Плюх.
– Треба ж! Ніколи не думав, що згадуватиму добрим словом лисиччину бабусю! – засміявся дядечко Борсук.