Повернення дядечка Борсука

Усю зиму дядечко Борсук проспав у лісі, у своїй теплій норі. Та ось яскраво засяяло сонце, розтали кучугури, і одного ранку до віконця хатки пацят зазирнув чорний грак.

– Сподіваюся, ви помітили, що в лісі весна!

– Уже весна?! – захвилювалися пацята. – Отже, скоро прокинеться дядечко Борсук! Напевно, він буде дуже голодний: адже всю зиму нічого не їв!

– Ми повинні приготувати йому салат «Весняна радість», – запропонувала сестричка Хрю.

– Що це за страва? – здивувався Плюх.

– Її готують лише раз на рік, коли прокидаються від зимової сплячки всі звірі, – пояснила Хрю. – А готувати треба так:

  • Накришіть дрібненько в миску
  • Ріпу, моркву і редиску,
  • Ще додайте дрібку солі,
  • Жменьку бобу чи квасолі,
  • Півкіло горошку
  • І сметани ложку.
  • Не смакує? Покладіть
  • Півкіло «що-вам-кортить»!

І пацята взялися робити салат. Топ і Шльоп мили й чистили овочі, а сестричка Хрю шаткувала їх великим ножем. Коли робота була закінчена, Хрю зав’язала миску з салатом у вузлик.

– Ну, Плюху, тепер справа за тобою. Неси салат дядечкові Борсуку.

І Плюх вирушив у дорогу. А в лісі було вже гамірно й весело: на гіллі дерев гойдалися білочки, на осонні зайці вигрівали спинки, а жаби повисували з калюж свої зелені мордочки й виводили квартетом першу весняну пісню.

Побачивши Плюха, всі кинулися до нього:

– Привіт, Плюху! Куди ти несеш свого вузлика? І що в ньому? – почулося з усіх боків.

– Це салат «Весняна радість», – відповів Плюх. – Я залюбки почастував би вас, але салат приготовано для дядечка Борсука, який нічого не їв усю зиму!

І Плюх покрокував далі, наспівуючи:

  • …Півкіло горошку
  • І сметани ложку.
  • Не смакує? Покладіть
  • Півкіло «що-вам-кортить»!

– А що це таке – півкіло «що-вам-кортить»? – запитала лисиця Цапа, зненацька вискочивши з-за куща.

– Це гриби, – відповів Плюх. – Дядечко Борсук їх страшенно любить.

– Фе! – скривила лисиця кислу гримасу. – А я думала, що це варена курятина! Ви, пацята, зовсім не вмієте готувати! Ось я зготувала б вам такий обід – пальчики оближеш!

– Дякую, Цапо, – відповів Плюх, – але поговоримо про це іншим разом, зараз я поспішаю! – І він попрямував далі.

Плюх розшукав стару ялину, під якою була нора дядечка Борсука, розворушив сухе листя та хвою й заледве протиснувся крізь вузенький прохід.

– Дядечку Борсуче, агов! Прокинься! – погукав він.

Сонячний промінь прослизнув разом із Плюхом до темної нори, сонячним зайчиком ковзнув по стіні. Дядечко Борсук заворушився на перині й розплющив очі.

– Здоров, Плюху, – сказав він, – я, здається, ледь не проспав весну!

– Подивися, що я приніс, – рохнув Плюх і протягнув вузлик.

– О, та це ж салат «Весняна радість»! – вигукнув дядечко Борсук і заходився наминати з таким апетитом, що аж за вухами лящало. Потім додав: – Я відчуваю, як із кожною ложкою цього чарівного салату до мене повертаються сили!

Коли миска з салатом спорожніла, дядечко Борсук сказав:

– Повертайся додому, Плюху. Я приберу нору, перетрушу перину й завтра прийду до вас. Чекайте на мене.

Наступного дня пацята пішли зустрічати дядечка Борсука, а Плюха залишили в хижці за вартового. Щойно вони пішли, як крізь віконце зазирнула лисиця Цапа.

– Послухай-но, Плюху, – сказала вона, жадібно оглядаючи кухню, – я щойно бачила Борсука, він прямує до вас. Що ви приготували йому на обід?

– Ой, Цапо, у нас нічого ще не готово! – розгубився Плюх. – І вдома нікого немає!

– От і добре, що немає, – усміхнулася лисиця й увійшла до кухні. – Я допоможу тобі зготувати страву за рецептом моєї бабусі. Ось послухай лишень:

  • Масло добре розмішайте,
  • Маси сирної додайте,
  • Склянку свіжого кефіру
  • І велику грудку сиру,
  • Півкіло сметанки,
  • Трохи цукру й манки.
  • Не смакує? Покладіть
  • Півкіло «що-вам-кортить».

– Мені дуже хочеться приготувати цю страву, – зізнався Плюх. – Тільки я боюся, що ти обдуриш мене, Цапо!

– Ой, ти все не можеш забути снігових гусей, – засміялась лисиця. – Але ж то було взимку! Я була голодна, лиха. А тепер весна, їжі в лісі скільки завгодно, і я зовсім інша!

– Не знаю, що й робити, – вагався Плюх.

– Ніколи роздумувати, – заквапила лисиця, – ось-ось прийде дядечко Борсук, і тобі буде соромно зустріти його ні з чим! А я, з поваги до нього, зараз усе миттю приготую. І тоді ти зрозумієш, що я – ваш друг!

– Ну, гаразд, – погодився Плюх. – Тільки готуватимемо в нас на кухні!

– Звичайно! – пожвавилася лисиця. – Неси сюди он ту велику миску, що стоїть у кутку!

– Що ти, Цапо, – злякався Плюх, – та це ж – миска, в якій мене миють!

Але лисиця вже схопила миску й поставила її на стіл.

– Тепер тягни терези, – наказала вона.

– А навіщо? – заперечив Плюх. – Я й так знаю, що в цьому ось горщику півкіло масла.

– Усі припаси мають бути точно зважені, – суворо виголосила лисиця.

І Плюхові довелося принести терези.

– Став на них горщик із маслом, – скомандувала Цапа й непомітно натиснула лапою на шальку терезів. – Рівно півкіло! – сказала вона та вивалила масло в миску.

– Тепер зважимо манку, – вела далі лисиця, – тягни одразу мішок!

– Цікаво, чому півкіло – це так багато?! – почухав потилицю Плюх.

– Взимку продукти відволожуються і стають важчими, а навесні вони висихають на сонці та втрачають вагу! Це закон природи! – пояснила Цапа.

Плюх зітхнув і приніс мішок манки.

– Ну ось, а тепер зважимо півкіло «що-вам-кортить», – облизнулася лисиця.

– А що це буде? – запитав Плюх.

– Оце ось! – Лисиця схопила кошик яєць і поставила його на терези.

– Цапо! Це наш запас на тиждень! – почав благати Плюх.

– Нічого не знаю, – знизала плечима лисиця, – тут рівно півкіло!

Вона вилила всі яйця в миску й поставила її на вогонь.

– Я постежу, щоб усе проварилося як слід, а ти збігай по ковдру: коли страва буде готова, її треба буде вкутати ковдрою, щоб вона не вистигла, поки прийде дядечко Борсук, – сказала вона Плюху.

І Плюх побіг по ковдру. А коли повернувся, ані лисиці, ані страви не було.

Плюх у відчаї заметушився по кухні. Хотів бігти доганяти лисицю, але тут двері відчинилися й увійшов дядечко Борсук.

– Я хотів приготувати тобі обід! – кинувся до нього Плюх. – Але Цапа поцупила його, а разом із ним і миску, в якій мене миють!

– Знову ти повірив отій дурисвітці?! – похитав головою дядечко Борсук. – На щастя, лисиці не вдалося втекти від нас!

І Плюх побачив за його спиною пацят, які, вхопившись ратичками за краї, несли паруючу миску.

Вони урочисто поставили миску на стіл і розсілися навколо. Почався бенкет на славу.

– А ця лисиця – непогана куховарка! – зауважив Топ.

– За цим рецептом готувала ще її бабуся, – пояснив Плюх.

– Треба ж! Ніколи не думав, що згадуватиму добрим словом лисиччину бабусю! – засміявся дядечко Борсук.