Скрипка пацятка Плюха

Якось Плюх примчав додому з радісною звісткою:

– У селі свято, всі танцюють, а один чоловік тримає якусь штуковину з довгою ручкою, водить по ній хмизиною, і виходить така прегарна музика!

– Це скрипка, – усміхнувся дядечко Борсук. – Скрипаль водить по струнах смичком, тому вони і звучать.

– Ой, як я хочу мати таку скрипку! – зітхнув Плюх. – Я б пішов до лісовичків, коли в них концерт, і грав би разом із ними!

– Такий ледащо, як ти, – засміялася сестричка Хрю, – ніколи не навчиться грати!

А Топ докинув:

– Ти такий товстий, що й скрипку не втримаєш!

– Я схудну! – вигукнув Плюх. – Я ще більше бігатиму та стану геть худющим!

– Ти й так бігаєш цілими днями без пуття, тільки штанці дереш, – заперечив дядечко Борсук. – А скрипку треба заслужити. Допоможи старшим братикам працювати на городі, то я й подарую тобі скрипку.

– Ура-а! – аж застрибав на радощах Плюх. – Я згоден!

І він помчав на город.

Там Шльоп копав грядки, щоб садити картоплю.

– Ось тобі два кошики, – сказав він Плюхові, – один із них для камінців, а другий – для бур’янців.

Плюху страшенно кортіло мати скрипку, тож він старався щосили. До обіду брати скопали всі грядки й посадили картоплю.

– Ну як, чи заслужив я скрипку? – запитав Плюх за обідом.

– Щось я не помітила, щоб ти схуд, – сказала сестричка Хрю, насипаючи йому в миску борщу, – хоча Шльоп і каже, що ти потрудився на славу.

– Літо тільки починається, – втрутився дядечко Борсук, – і роботи в нас ще багато!

Відтепер Плюх щодня працював на городі. Він зібрав так багато камінців, що побудував із них ошатний будиночок для старенького самотнього Їжака.

Їжак вельми зрадів і пообіцяв і собі попросити дядечка Борсука, щоб той хутчіше подарував Плюхові скрипку.

А бур’янців Плюх нарвав так багато, що їх довелося тачкою возити до хліву, корові Чорнушці.

– Дякую тобі, Плюху! Ти ніби знав, що я полюбляю молоду суріпицю, – сказала корова. – Я також попрошу дядечка Борсука, щоб він поквапився з подарунком.

І ось одного разу надвечір дядечко Борсук повернувся додому з повною торбиною: він приніс пацяткам цукерки, смажену кукурудзу та смачні медяники, а Плюхові – маленьку скрипочку.

Плюх зараз же схопив смичка та провів ним по струнах. Пролунав жахливий скрегіт, і всі засміялися. Тоді Плюх провів по струнах вдруге, але почулися такі верескливі звуки, що сестричка Хрю затулила вуха.

– Чому ж мені нічого не вдається? – розгубився Плюх.

– Грати на скрипці не так-то просто, – сказав йому дядечко Борсук, – для цього необхідно довго навчатися. Я й сам замолоду пробував, та тільки терпіння забракло!

Наступного ранку Плюх побіг до села й заходився розпитувати в усіх своїх друзів і знайомих, чи не вміють вони часом грати на скрипці. Та ні кінь Дрімко, ні корова Чорнушка, ні пес Дозор не знали, як це робиться.

– Навчи мене грати на скрипці, – попросив Плюх півня Горланя, який сидів на огорожі й чистив свої шпори.

– Та нащо тобі та скрипка? – запитав півень. – Вчися краще кукурікати. Ось так: – Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! Це найкраща пісня на світі.

– Може, це й найкраща пісня, та я хочу грати на скрипці, – зітхнув Плюх і побрів додому.

На лісовій стежці він зустрів Білочку й показав їй скрипку, але та не наважилася навіть потримати скрипку в лапах і тільки перелякано прошепотіла:

– Гадаю, лише Мудра Сова знає, як на ній грають!

Плюх розшукав старий дуб, у дуплі якого мешкала Мудра Сова, і смикнув за дзвіночок над дверима її хатки.

– Хто цей нечема, котрий не знає, що вдень я сплю? – позіхаючи, пробурчала Сова.

– Вибачайте, тітонько, що потурбував! Але я так хочу навчитися грати на скрипці! – боязко сказало пацятко.

Сова начепила окуляри, довго розглядала скрипку і врешті оголосила:

– У мене, здається, десь валявся старий підручник із музики.

Вона довго порпалася в коморі, повнісінькій різних книжок, і нарешті повернулася з товстою, пошарпаною книгою. Сова здмухнула з неї пил і розгорнула на першій сторінці.

– «Щоб грати на скрипці, потрібно вивчити ноти», – прочитала вона.

– Що таке но-ти? – не зрозумів Плюх.

– Не перебивай мене, – суворо перепинила його Сова й читала далі: – «А також слід знати, що таке скрипковий ключ…»

– Ключ? – здивувався Плюх. – Я знаю тільки ключ, яким ми замикаємо двері. Та ще той, що ним дядечко Борсук заводив дзиґарі, поки я їх не…

Але Сова вже читала далі, скоромовкою й нерозбірливо. Нарешті вона закрила книгу та запитала:

– Тепер тобі все ясно?

– Так, – тихенько зітхнувши, відказав Плюх, хоча насправді він нічого не зрозумів.

До вечора зажурений Плюх сумовито блукав лісом, а коли стемніло, він раптом почув у кущах біля струмка таку дивовижну пісню, що забув про все на світі.

«Та це ж Соловей!» – здогадався він.

Коли Соловей на мить затих, щоб перепочити, Плюх розповів йому про свою біду.

– Грати на скрипці – річ вельми складна, – протьохкав Соловей, – але я беруся навчити тебе цього, якщо ти, звичайно, не лінуватимешся.

Відтоді Плюх щовечора втікав з дому. Але ніхто не знав, куди він зникає.

– Де це твоя скрипка, Плюху? – якось за обідом запитав його дядечко Борсук.

– Він, мабуть, давно закинув її на горище, – пирснула сестричка Хрю.

– Я так і знав, що він просто хвалько! – докинув Топ.

Плюх мовчки підвівся з-за столу, дістав заховану в кутку скрипку і заграв, пританцьовуючи:

  • Два півники, два півники
  • Горох молотили,
  • Дві курочки-чубарочки
  • До млина носили…

Пацята завмерли здивовані, а дядечко Борсук обійняв Плюха та сказав:

– Приємно, коли добрий інструмент – у вправних руках!

Незабаром усі тваринки довідалися про те, що Плюх навчився грати на скрипці, і цікаві мешканці лісу юрмою посунули до хижки пацяток.

Сестричка Хрю з братиком Топом заходилися пекти пироги, варити компоти й накривати святковий стіл.

На галявинці перед хижкою пацяток до пізнього вечора танцювали зайці, білочки з їжачками, висвистували й тьохкали пташки, кумкали жаби, а невтомний Плюх усе виводив своїм смичком, наспівуючи та пританцьовуючи:

  • Цап меле, цап меле,
  • Коза засипає,
  • А маленьке поросятко
  • На скрипочці грає…