Як Плюх шукав скарб

Якось уранці Плюх у глибокій задумі сидів собі на ґанку своєї хижки.

– Що, Плюху, нудьгуєш? – запитав дідусь Їжак, умощуючись поряд із ним.

– Я думаю про те, як вирушу в мандри, – сказав Плюх, – і які пригоди чекають на мене дорогою.

– Ти часом не скарб вирішив знайти?! – засміявся Їжак.

– А що таке скарб? – зацікавився Плюх.

– Скарб – це скриня, повна всякого добра, – таємниче сказав Їжак. – У казках мовиться: той, хто знайде його, стане найщасливішим у світі.

– Я зараз же вирушаю на пошуки скарбу! – вигукнув Плюх і почав збиратися в дорогу.

– Куди ти, Плюху! Ти заблукаєш у лісі, – відмовляли його братики Топ і Шльоп.

– Тебе з’їдять дикі звірі! – тремтячим голосом говорила сестричка Хрю.

– Не бійтеся! – сказав їм Плюх. – Я повернуся і принесу вам скарб!

– Нам не потрібні скарби! – в один голос вигукнули пацята. – Не йди!

Але Плюх уже не слухав їх, він зник у лісовій хащі.

Довго йшов Плюх стежкою, аж раптом почув протяжне, тужливе ревіння. Розсунувши кущі, Плюх побачив величезного Лося з розлогими рогами. Пацятко злякалося й хотіло втекти, але Лось простогнав:

– Пацяточку, допоможи мені! Я загнав у ногу гостру тернову колючку й тепер не можу ані кроку ступити!

Плюх підійшов до Лося, оглянув копито та вийняв шпичку.

– Дякую тобі, пацятку, – голосно зітхнув Лось. – Скажи, що ти робиш саме-самісіньке в густому лісі?

– Я шукаю скарб! – гордо відповів Плюх. – Ти не знаєш, де його заховано?

– Не знаю, – хитнув рогами Лось, – але, якщо хочеш, я шукатиму його разом із тобою.

І вони пішли лісом, зазираючи під кожний кущ, але скарбу ніде не було. Раптом вони побачили Зайця, що втрапив у пастку.

Лось наступив копитом на пружину, Плюх розкрив пастку, і Заєць вискочив на волю.

– Ура! – затанцював він на радощах. – Нехай живуть Лось і пацятко Плюх, які врятували мене!

– Ходімо з нами, – обійняв його Плюх. – Ми шукаємо скарб!

Заєць замахав вухами і сказав:

– Ніколи не бачив скарбу! А його їдять?

Вони пішли утрьох і до самісінького вечора шукали скарб. Але так нічого й не знайшли.

– Обережніше! – раптом пискнув хтось над їхніми головами. – Не наступіть на моїх пташенят! Вони випали з гніздечка й загубилися в траві.

Серед кущів не знаходила собі місця птаха-вівчарик й у відчаї кликала своїх діток. Плюх хутенько розшукав у траві пташенят і поклав їх назад до гнізда.

– Дякую вам, добрі мандрівці! – защебетала пташка. – Куди ви прямуєте?

– Ми шукаємо скарб, – стомлено рохнув Плюх. – Та тільки не знаємо, де він.

– Ідіть до Мудрої Сови, – порадила пташка, – вона вам допоможе.

– Але вже сутеніє, ми можемо заблукати в лісі! – сказав Плюх.

– А я летітиму попереду і вказуватиму вам шлях, – відповіла птаха.

І друзі подалися до старого дуба, в дуплі якого жила Мудра Сова. Вони побачили димок над стріхою Совиної хатки і світло у віконці.

Сова дерев’яною ложкою помішувала суп, примовляючи:

– Шматочки кори, що падають зі стелі до каструлі, надають бульйону особливого аромату!

Плюх подзвонив у срібний дзвіночок і запитав:

– Мудра Сово, скажіть, будь ласка, де шукати скарб?

– Таких важких запитань мені ще не ставили, – пробурчала Мудра Сова. – Боюся, що на це немає відповіді навіть у моїх книгах!

Вона довго порпалася в коморі й нарешті притягла звідти запорошену книгу без палітурки, з обгризеними сторінками.

– «Скарб зарито там, де веселка торкається землі», – прочитала вона.

У цей час на плиті закипів бульйон, і Сова метнулася на кухню.

– Веселка буває після дощу вдень, а зараз ніч, – розгублено пробелькотав Плюх. – Я ніколи ще не ночував у лісі…

– Не бійся, Плюху, – заспокоїв його Лось. – Я ляжу поряд із тобою й охоронятиму тебе.

– І я буду з тобою поряд, – додав Заєць.

Плюх проспав міцним сном усю ніч і насилу розплющив очі, коли пташка-вівчарик затьохкала йому у вухо:

– Уставай, Плюху, вже ранок! Уночі був дощ, а зараз на небі сонце!

Пацятко підхопилося та вискнуло радісно:

– Веселка! Дивіться, о-он там, де росте горіховий кущ!

– Я бачу те місце, де веселка торкається землі! – підхопив Заєць.

Але коли вони підбігли до горіхового куща, веселка була вже далеко попереду. Плюх і його друзі довго ганялися за нею, та веселка увесь час утікала від них.

Урешті вони геть виснажилися й посідали на землю.

– То де ж усе-таки копати? – сумно запитав Плюх.

– Не знаю, – похнюпив голову Лось.

– Стривайте, – згадав раптом Заєць, – на цій галявині живе мій давній приятель Кріт. Запитаймо в нього!

Заєць постукав задньою лапкою по горбку, і звідти зараз же висунулася заспана мордочка Крота.

Почувши, що Плюх зі своїми друзями шукає скарб, Кріт замислився, а потім сказав:

– Можливо, його зарито під крислатим старим дубом, що росте біля самої річки. Минулого року, коли я будував житло для своєї онучки, я наштовхнувся там на щось тверде. Мені довелося вирити цілий коридор, щоб обійти цю перешкоду. Пошукайте там!

І друзі помчали до річки. Довго копали вони землю під кремезним старим деревом, аж ось копито Лося вдарилося об щось тверде.

– Ура! – загукали всі. – Це, напевно, скарб!

Але в ямі лежав лише великий круглий камінь. Втомлені друзі попадали на траву. Плюх зажурився: «Що ж я скажу вдома?! Не знайшов я скриню зі скарбами!»

– Зате яка тут смачна трава! – вигукнув Лось. – Який соковитий мох! Оце – справжні скарби!

– Я думав, – пробурмотів Заєць, – що скарб – це солодка морквина! Але тут я знайшов таку м’яку і смачну березову кору, що вона, далебі, не гірша за моркву!

– А які тут солодкі ягоди! – прощебетала пташка. – І тут так чудово!

І справді, вся галявина була вкрита жовтими квітами, і вони жаріли на сонці, мов щире золото.

– Дивіться! – гукнув Плюх. – Це жаб’яче зілля! Сестричка Хрю говорила, що ці квіти – цілющі!

І він почав їх акуратно зривати. Лось щипав траву, Заєць насолоджувався березовою корою, а пташка-вівчарик клювала ягоди.

Друзі так захопилися кожен своєю справою, що не помітили, як потьмяніло сонце й небо затягло чорними хмарами. Почувся глухий гуркіт грому. Блиснула блискавка, і подув такий сильний вітер, що вони ледве втримувалися на ногах.

– Ой! Мене зараз віднесе вітром! – застогнав Заєць і злякано закрив лапками очі.

Уперіщив дощ, мов із відра, і почалася страшна буря! Річка зашуміла, завирувала. І враз друзі побачили, що річкою хтось пливе… Кругла чорна голова то з’являлася на поверхні, то зникала у хвилях. Нарешті до берега підплив Бобер і загукав:

– Вода прорвала греблю! Зараз затопить низький берег! Тікайте! Рятуйтеся!

І не встиг він договорити, як друзі вже опинилися у воді. Пташка стривожено закружляла над ними:

– Моїх бідних пташенят ось-ось знесе вітром, а вони ще не вміють літати!

– Заспокойтеся, друзі! Тримайтеся за мої роги й залазьте до мене на спину, – сказав Лось, нахиливши голову. – І ти, пташечко, бери гніздечко й також сідай!

Усі хутко всілися на спину Лосю, і він поплив бурхливою водою. Насилу переплив він річку, вибрався на крутий берег і щодуху помчав до хижки пацят.

І скоро шукачі скарбу, змоклі та змерзлі, були вже на ґанку маленької лісової хижки.

А сестричка Хрю, Топ, Шльоп і дядечко Борсук страшенно хвилювалися, вони саме збиралися на пошуки Плюха.

Побачивши його живим і здоровим, поросята застрибали з радощів.

– Дивіться, що я знайшов! – вигукнув Плюх і простягнув сестричці Хрю великий букет жаб’ячого зілля.

– О-о! – зраділа Хрю. – Я давно мріяла знайти цю рослинку! Адже її листя допомагає від багатьох хвороб!

– А квіти – найкраща приправа до горохового супу! – додав Топ як знавець кулінарної справи.

– Ми всі разом шукали скарб! – загукали мандрівці. – Але так і не знайшли його!

– А я вважаю, що знайшли, – серйозно сказав дядечко Борсук. – Ви зустрілися, разом терпіли негоду, допомагали одне одному… А наодинці могли б і загинути в таку бурю! Тепер ви – друзі! Хіба це не скарб?! Оце і є справжній скарб!

КІНЕЦЬ