Добре посмакувавши смаженими куріпками, я міркував собі: а чи не вполювати мені таким робом качечок на болоті? Ох і закортіло ж мені качатини! Не мізкуючи багато, я вхопив ноги в руки – і гайда на полювання. А треба сказати, що болото те було галасвіта, як то кажуть, за лісами, за долами й за широкими ланами. Нарешті, зносивши не одну пару чобіт, добрів-таки я туди, де Макар телят не пас. Коли гульк – а болото геть заросло очеретами.
Хутко зміркувавши, я вхопив себе за косу на перуці та й заходився косити нею очерет. Поки косив, упрів так, аж піт рікою стікав. Отож і води побільшало в болоті. Я зирк туди-сюди і нагледів собі качку, та таку справненьку, що здавалося, наче вона сама проситься на стіл. От я ступив до неї… та й чваконув у баговиння по самісінькі вуха. Туди смик, сюди смик, та де там! От морока! Що його вдієш?
Неждано-негадано налетів вітрюган, зірвав мого капелюха й розколошкав перуку так, наче на моїй голові хтось копійку шукав, та так і не знайшов. Отож стою я в баговинні та тільки бульбашки пускаю – дихаю. А ота качка (пам’ятаєте, я нагледів собі качку на смаженину?) знахабніла так, що підпливла до моєї голови, шкрябнувши лапою по потилиці, та й ну витріщатись на мою кучму волосся. А в перуці, треба сказати, вже моху наросло багацько, тож тепер я скидався на купину серед болота. Качка дивилась, дивилась, а тоді заходилася носити очерет, та хмиз, та всілякий мотлох мені на голову. І змостила там не що інше, як справжнісіньке гніздо!
От капосна! Довелося терпіти таке неподобство на голові. Та мало того – вона ще й яєць нанесла силу-силенну. Незабаром і каченята вилупилися та зчинили такий ґвалт, що годі й казати, в мене аж у вухах лящало! Яке вже тут полювання? Аж ось прибігла лисиця, унюшила ласу дичину й підкралася близенько. І я вмить ухопився зубами за лисячий хвіст, а лисиця схарапудилась та й навтіки.
Отакечки я й виліз із болота, а тоді гайда додому. А качку з каченятами я так і ніс на перуці, бо ж уперта птиця ніяк не хотіла злазити.