Дивовижний олень

Одного разу я повертався додому, добряче натомившись після полювання і вистрілявши геть усі набої. Я неквапом простував лісовою стежкою в найбезжурнішому гуморі. Мугикаючи собі під носа пісеньку, я смакував стиглі вишеньки і тішився із вдалих ловів.

Аж гульк – де не взявся надзвичайно гарний олень. Він неквапно вийшов на галявину і, забувши гарні манери, зухвало витріщився на мене. Певно, відчув, що в мене скінчилися патрони. Я аж скипів од такої нечемності! Що його робити?

Але по хвилі змикитив: засипавши замість куль у рушницю жменю вишневих кісточок, я похапцем вистрелив. Однак, мабуть, не влучив, бо олень зірвався з місця і прожогом пірнув у хащі. Отакої! А я вже був певен легкої, блискучої перемоги!

Рік чи два по тому я знову полював у цій місцині і – от дивина! – надибав того самого оленя. Як я його впізнав, спитаєте ви? Дуже просто! У цього красеня оленя поміж рогів росла розложиста вишнина, рясно всіяна добірними ягідками.

Я вмент згадав торішню пригоду. Звісно, я мав усі підстави вважати цього оленя і розкішну вишнину приватною власністю, яку треба будь-що повернути.

– Ну начувайся, нахабо! – вигукнув я, цього разу вже зарядив рушницю звичайнісінькими патронами і не схибив.

Одним пострілом я здобув і чудову дичину, і вишневе варення. Якщо схочете, я і вас ним почастую.