Отож у мене був хірт, а точніше кажучи, хортиця.
Одного разу вона сполохала величенького прудконогого зайця і погнала до лісу. Вони так швидко дременули, що невдовзі зникли з очей. Оце так напасть! Що ж його робити? Де їх шукати?
Аж ось я почув гавкіт, наче гавкало ціле збіговисько собак, проте якось лагідно, аж за душу брало. Це остаточно збило мене з пантелику. Втім, наздогнавши втікачів, я зрозумів, у чому річ.
Зайчиха, поки бігла, народила зайчат, а моя хортиця – цуценят! Але найцікавіше те, що зайченят було стільки ж, скільки й щенят. Куцохвості притьмом кинулися навтьоки, але цуценята їх, ясна річ, наздогнали.
Таким чином, наприкінці полювання в мене вже було шестеро зайченят і шестеро цуценят! Хоча полювати я почав з одним-єдиним собакою.
А моя хортиця бігала так багато, хутко й довго, що врешті стерла собі лапи по самісіньке черево! Тому на старість вона скидалася на таксу-нишпорку, одначе все одно не раз ставала мені в пригоді.