Ведмідь на дишлі

Після тієї халепи на Місяці в мене ще довго боліли боки. Тож мусив вигадати новий засіб проти ведмедів-ласунів, які липнули до меду, наче ті мухи. Бо терпець мені вже урвався, а ви ж знаєте, що в мене тільки м’язи міцні, а терпець слабкий!

Другого дня я намастив медом дишель воза і заховався поблизу, влаштувавши засідку. Тут як уродився величезний бурий ведмедяка. Він, певно, унюшив мед, тож заходився лизькати передній кінець дишля. Та так завзято, що втягнув його в себе. Крізь горло, шлунок і кишки дишель вийшов назовні. Авжеж! Бурмило вправно настромив самого себе на дишель, як на рожен!

Тоді я вискочив із засідки й заклинив отвір на дишлі. Ведмідь круть і верть, та марно!

А над ранок турецький султан прочув про мою кмітливість. Його аж корчі схопили від сміху, коли він угледів ведмедя, нанизаного на дишель.

Султана так потішила моя витівка, що він відпустив мене назад додому.