Один проти двох

За кілька тижнів я досяг Цейлону, де мене привітно зустрів губернатор, міцний чолов’яга, що аж пашів здоров’ям.

– Чи не вполювати нам якусь дичину, бароне? – гостинно запропонував він мені.

Я, звісно, радо погодився. Надворі немилосердно припікало сонце, отож дорогою я швидко захекався і відстав од свого супутника. А тому хоч би хни! Іде собі як заведений. Я вже хотів було сісти перепочити в затінку, коли це раптом моє вухо вловило якесь шарудіння. Я повільно обернувся і – ой лишенько! Просто до мене спроквола, по-царському присувається справдешній левисько, облизується й зиркає на мене, наче на ласий шмат м’ясця.

Серденько так і загупало в моїх грудях. Погодьтеся, це було трохи лячно навіть для такого сміливця, як барон Мюнхаузен. Я вистріляв у левиська геть усі набої, але цим тільки дужче роз’ятрив. Він заревів так, що аж застугоніли гори, і люто шугнув до мене.

Хоч як не хотілося, а довелося накивати п’ятами. Я крутнувся на підборах… і застиг як укопаний. На мене роззявляв величезну пащеку… Хто б ви думали? Звичайнісінький собі крокодил.

Оце так здибались! То пусто, то густо! Позаду мене – гр-р-р!, переді мною – клац-клац!, ліворуч – гомінкий потічок, а праворуч зяє урвище, всіяне отруйними зміями, наче калач маком. Од такої безвиході я впав долілиць і знепритомнів (менш сміливі на моїм місці врізали б дуба від страху!).

Аж раптом отямлююся від дивних звуків, якусь часинку наслухаю. Що воно таке?

Лишень уявіть! З розгону лев перескочив через мене і втрапив у пащу крокодилові! Кудлата голова царя звірів застрягла в пельці крокодила, наче в хитромудрій пастці.

Я блискавично скочив, вихопив свого мисливського ножа і водномить відрубав левиську голову. А тоді рушницею заштовхав її ще далі в пащу крокодила, та так, що той вдавився.

Отакечки, майже голіруч, я переміг у чесному герці двох хижаків.

Коли прибіг губернатор, він очам своїм не повірив, що я вполював таку здобич. Десятеро слуг ледве дотягли їхні туші на ношах до палацу. Губернатор навіть виміряв довжину крокодила своїм паском – п’ять з половиною пасків, бо іншої мірки в них на острові немає.

До речі, шкура лева й досі прикрашає мою вітальню. А опудало крокодила ви можете побачити в музеї. Щоправда, музейний служник несосвітенний брехун. Він патякає казна-що: ніби таку величезну тварюку вбили десятеро мисливців. Проте ви, друзі, тепер достеменно знаєте, як воно було насправді, тож обов’язково виправте цього брехуна. Адже він кидає тінь на найправдивішу і найсміливішу людину у світі – барона Мюнхаузена!