Після всіх пригод, ми нарешті пристали до твердої землі. Я першим скочив на берег, де на мене наскочив ведмідь. Усі на кораблі витріщили очі – мовляв, як я виплутаюся із цієї халепи? Та в барона Мюнхаузена знайдеться і на це рада!
– Доброго дня, друзяко, – посміхнувшись од вуха до вуха, сказав і я так міцно стис передні лапи ведмедика, що той аж заволав. Ач, який капосний та невихований, забув про гостинність! Ведмідь тоді смик, смик, – та ба! ніяк не випручається.
Отакечки і тримав я міцно ведмедика три дні, поки він не сконав з голоду.
Таким чином я заслужив повагу решти клишоногих, і вже жоден до мене не наближався.
От вам і пригода!
