Наступного ранку кошенята зібралися на кішкодромі та з нетерпінням очікували пугача Пилипка. Учитель обіцяв, що Пилипко проведе з ними урок щодо далеких перельотів, а Пилипка учні полюбили. Вони добре пам’ятали нічні польоти з піснями та галасом і зараз були налаштовані на щось веселе та смішне.
Нарешті Пилипко з’явився. Він ліниво опустився на галявину, позіхнув.
– Ну-у що, полетимо? – запитав він кошенят.
– Так! Так! – загомоніли кошенята.
– Ну-у гаразд, – ніби знічев’я погодився він.
Галаслива компанія здійнялась у повітря і полетіла в бік Великої річки.
– Да-авайте злетимо ще ви-ище! – говорив пугач. – Звідти все ще красивіше.
І вони злетіли ще вище. Дерева внизу стали схожі на травинки, а ліс – на сад, оточений полями і селами. За одним селом звивалася крива лінія річки. До неї і полетіла котяча зграя на чолі з пугачем Пилипком.
Пугач ліниво змахував великими крилами і постійно позіхав, мружачись на яскраве сонце.
– Біля річки відпочинемо! – попередив він кошенят.
Кошенята летіли і на ходу сперечалися, хто з них голосніше нявкне.
Петренко і Сидоренько обігнали Пилипка і раптом помітили, що він спить.
– У-у, у-у, – бурмотів він уві сні, плавно плануючи в бік річки.
– Треба його розбудити! – крикнув Васько.
– А як? – запитав Моськін, який летів поруч.
Васько підлетів до Пилипка і посмикав його за крило, але той лише голосніше сказав: «У-у, у-у, у-у».
Попереду показалася річка. Вода пускала сонячні зайчики. Біля берега плавали каченята, а десь у траві співали жаби.
Васько спробував притримати Пилипка за крило, але нічого не вийшло. Пугач із такою силою шубовснув у річку, що бризки долетіли до обох берегів.
– У-у!!! Тону-у!!! – несподівано він прокинувся і шумно заборсався у воді.
Кошенята, що благополучно приземлилися на березі, допомогли пугачеві вибратися на сушу. Він увесь тремтів і намагався струсити воду з крил.
– Ну ось, політав удень! – з образою в голосі сказав Пилипко.
Потім уважно оглянув свої крила і ще більше посмутнів.
– Ну чому я не гусак! – вигукнув він.
Кошенята здивовано втупилися в пугача.
– Чому в гусей крила непромокальні, а в мене промокальні?!
Пилипко чхнув і подивився на кошенят.
– Усі на місці? – суворо запитав він.
– Усі!!! – дружно відповіли кошенята.
– Летіть до вчителя і скажіть, що я раніше, ніж через три ночі, не висохну, а поки що літати не можу. Апчхи!!!
– А ми вам допоможемо! – сказав Васько.
– Допоможемо! Допоможемо!! – підхопили інші кошенята.
– Ну-у, давайте спробуємо! – зітхнув Пилипко.
Він підстрибнув і розправив важкі мокрі крила, а кошенята – по двоє з кожного боку – вхопилися за них і полетіли.
Летіли вони низько і повільно, кілька разів відпочивали і тільки під вечір приземлилися на кішкодромі.
– Отакої! – сказав кіт Орленько, дізнавшись про те, що трапилося.
Він швиденько постелив Пилипкові у своєму будиночку, підігрів молочка і розіслав учнів по домівках за якимись ліками.
– Як же це ти примудрився?! – не перестаючи дивуватися, питав зовсім застудженого пугача кіт Орленько.
– Апчхи! Як-як, та ніяк! Летів собі й від сонця заснув!
– Треба б твої крила викрутити, щоб вони швидше просохли! – запропонував кіт Орленько.
– Ти що, апчхи! Все пір’я помнеш, а хто мені їх потім вирівняє?! Просохну як-небудь.
Пилипко лежав, щільно закутаний у картатий плед, а поруч сидів кіт Орленько і думав, що б таке ще зробити, аби його друг міг би відразу одужати.
Незабаром прилетів Васько. Він приніс меду і лікувальну кісточку, якою вже три роки лікувалися всі собаки його двору
– А що з нею робити треба? – запитав, дивлячись на кісточку, кіт Орленько.
– Та майже нічого. Вранці погризти хвилин десять і перед сном півгодини, – переказав котик пораду Рудька.
Пугач одразу пожвавився і попросив негайно дати йому цю кісточку.
Він акуратно взяв її дзьобом і накрився картатим пледом з головою. З-під пледа долинув скрегіт – видно, Пилипко відразу почав лікуватися.
– Ще півгодини не минуло? – незабаром запитав він, не виглядаючи назовні.
– Ні, – відповів кіт Орленько, глянувши на годинник. – Тільки двадцять хвилин.
– Ти-и поглянь! – здивувався пугач. – Усього двадцять хвилин минуло, а мені вже вдвічі краще і сухіше!