В одній великій квартирі, що складалася з безлічі кімнат і закутків, жив-був пилососик Гоша. Він був ще маленький, і займатися прибиранням йому не дозволяли. По кілька разів на день Гоша губився у квартирі, й господарям коштувало багатьох зусиль, щоб відшукати і повернути його на місце – до комори, де окрім нього жили швабра, дві сестрички ганчірки і галасливе сімейство щіток.
Але довго всидіти в комірчині пилососик ніяк не міг і тільки-но чув, що господарі пішли, виходив і знову гуляв кімнатами й коридорами, розглядаючи різноманітні чудові речі та предмети.
У квартирі стояли грізні масивні шафи на левових лапах, громіздкі трюмо з гордовито піднятими дзеркалами, тонконогі журнальні столики. Їм, звичайно ж, було не до пилососика. Вони навіть не помічали Гошу, мріючи про новий лак або про нові кришталеві прикраси – вази, графини і цукерниці. Журнальні столики мріяли про строкаті різнокольорові журнали, розгорнуті на сторінках із зображеннями новеньких блискучих автомобілів.
А Гоша мріяв про той час, коли він підросте і замість маленьких коліщат у нього з’являться великі й сильні колеса і він зможе подорожувати і побачити світ, що складається, як він думав, не лише з шаф, трюмо та журнальних столиків.
Коли за вікнами стемніло, Гоша зрозумів, що назад у комору йому не повернутися.
Пилососик засмутився: він боявся розсердити господарів.
Гоша підкотився ближче до батареї і сховався за гардиною. Тут він і вирішив переночувати.
Великий настінний годинник пробив північ. Біля батареї було тепло й затишно.
Раптом пилососик Гоша почув у темряві якийсь дивний шурхіт. Затамувавши подих, він визирнув із-за гардини і побачив маленького, розміром з кішку, чоловічка, худорлявого і з довгим носом. За плечем у нього висів легенький мішечок. Чоловічок, щось мугикаючи собі під ніс, ходив кімнатою і тряс мішечком, а з нього на підлогу сипався якийсь порошок.
Гоша виїхав з-за гардини і зупинився, щоб краще роздивитися цього дивного чоловічка. А той, помітивши Гошу, відбіг убік і сховався під шафу.
– Ви хто? – пошепки запитав пилососик.
– Я – дідок-Пиловичок, а ви?
– Я – Гоша.
Чоловічок вибрався з-під шафи і з полегкістю зітхнув.
– Це добре, що ви – Гоша, – сказав він. – А то я думав, що ви цей… Чоловічок, здавалося, навіть не міг вимовити ім’я того, кого він боявся.
– А що ви робите? – запитав Гоша.
– Квартиру пропилюю, – пояснив дідок-Пиловичок. – Робота в мене така.
– А навіщо?
– Я ж сказав – робота в мене така!
– А! – зрозумів Гоша. – Давайте-но я вам допоможу!
– А ти зможеш? – із сумнівом запитав чоловічок.
– А це не важко?
– Не дуже. Почекай! – дідок-Пиловичок вибіг у коридор і приніс іще один маленький мішечок. – Тримай! Закидуєш його на спину, а потім йдеш кімнатою й акуратно трясеш. Зрозумів?
– Але я не можу ходити, я тільки їжджу…
– Це не страшно, хоча й погано, – похитав головою дідок-Пиловичок. – Все одно спробуй!
Гоша закинув на спину мішечок з пилом і проїхав по кімнаті.
– Для початку непогано! – похвалив його чоловічок. – Вчися, і тоді я віддам тобі половину кімнат.
– А навіщо мені половина кімнат? – здивувався пилососик.
– Щоб самому їх пропилювати!
До ранку дідок-Пиловичок і Гоша пропилювали квартиру. Потім дідок попрощався, сказавши, що не терпить сонячного світла, й заліз під шафу. А Гоша виїхав у коридор і повернувся до комори.
– О! Гуляка прийшов! – забурчали старі щітки.
– Тссс! – гримнула на них швабра. – Його діло молоде, нехай світ подивиться!
Пилососик спав до обіду, а коли прокинувся, знову схотів мандрувати по квартирі.
Не минуло й місяця, як Гоша та дідок-Пиловичок стали друзями-нерозлийвода. Щоночі вони разом пропилювали кімнати, а решту часу, що лишався до світанку, дідок-Пиловичок розповідав Гоші про різні інші квартири, про вулицю, горище і про всякі побачені ним чудеса.
Аж ось одного разу з ремонту повернувся тато Гоші. Це був старий похмурий і суворий пилосос, який не вмів мріяти й, окрім прибирання, нічим більше у своєму житті не цікавився. Щойно він заїхав до комори, як одразу почав виховувати Гошу.
– Ти, – говорив тато, – не для того тут живеш, щоб мріяти і дивуватися! Перш за все – робота! У дитинстві всі мріють про подорожі, але подорожувати можуть лише мандрівники, а не пилососи!
– Та як же ж так! – засмутився Гоша. – Адже є жаби-мандрівниці, потім ці… перелітні птахи, які в Африку…
– Є! – обірвав його тато. – Але пилососів-мандрівників не було, немає і не буде! Усе! Відсьогодні буду навчати тебе прибирання у квартирі. Слухай і запам’ятовуй! Головне в прибиранні – це боротьба з пилом! Щойно ти помічаєш, що в якомусь місці з’явився пил, одразу під’їжджаєш і збираєш його ось у цей мішечок.
А мішечок ховаєш до кишені! Раз на тиждень віддаватимеш мішечок господарям. І завваж: якщо ти будеш збирати замало пилу, господарі подумають, що ти ледар і нероба, й подарують тебе якимось ледачим господарям, в яких ти заіржавієш!
Гоша засумував. Він розумів, що боротися з пилом означає боротися з дідком-Пиловичком, зі своїм другом. А цього він не хотів. З великими труднощами вдалося татові змусити Гошу прибрати пил в одній кімнаті.
Того ж вечора, щойно тато заснув, Гоша втік із комірчини. Він тихо їздив кімнатами і коридорами й розшукував дідка-Пиловичка.
Дідок знайшовся в тій самій великій кімнаті, де Гоша з ним познайомився. Він не поспішаючи походжав по паркету, тряс мішечком і роззирався навкруги, перевіряючи, чи добре пропилюється підлога.
– Привіт! – прошепотів йому Гоша.
– А, Гоша! Здрастуй! А я думав, куди це ти пропав? – сказав дідок-Пиловичок сумним голосом. – А в мене біда – пил закінчується, навіть не знаю: чи вистачить на коридор?! А ще цей пилосос на мою голову з ремонту повернувся, місячну працю погубив!
Гоша помітив, як чоловічок утер рукавом сльозу.
– А він і мене змушує пил прибирати! – поскаржився пилососик.
– А ти що, теж пилосос? – здивувався дідок-Пиловичок.
– Так, – кивнув пилососик.
– А чого ж ти казав, що ти – Гоша?!
– Так мене назвали…
– А мені теж дивним здалося: думаю, чого це він – Гоша, і раптом на колесах?!
– Та я ж маленький і нічого не знав. Я не хочу з тобою сваритися, Пиловичку!
– А навіщо друзям сваритися? – зітхнув чоловічок. – Ось що, Гошо, живуть же разом кішки і собаки – й нічого!
А нам і зовсім нема чого сваритися. У мене робота – пропилювати. У тебе – пил збирати. Давай-но так домовимося, щоб ніхто з нас без роботи не залишився. Ти будеш пил збирати й мені віддавати, а я його знову по квартирі розсипатиму. Домовилися?
– Звичайно! – зрадів Гоша. – Якщо хочеш, ходімо пізно вночі разом усе пропилювати, а рано-вранці разом усе прибирати!
Так вони й вирішили і з того часу подружилися ще міцніше. І працювали разом, і відпочивали, і квартирою подорожували. Тільки робили це завжди тихенько, щоб господарів і Гошиного тата не розбудити.