Великий настінний годинник лунко відбив північ, і з комірчини, намагаючись не шуміти, виїхав пилососик Гоша. Прислухавшись і озирнувшись навсібіч, він поїхав до великої кімнати, де щоночі на нього чекав дідок-Пиловичок.
– Привіт! – зрадів Пиловичок, побачивши свого друга. – Як справи?
– Добре! – відповів Гоша. – Мене сьогодні господарі знову похвалили за відмінне прибирання.
– Ось бачиш! Що б ти без мого пилу робив?! І взагалі, уяви собі тільки, що зникне весь пил! Відразу і ти, і я залишимося без діла. Ну гаразд, не будемо фантазувати.
– Ось, візьми! – пилососик простягнув чоловічкові мішечок із пилом.
– Ух ти! – здивувався той. – Як це тобі вдалося зібрати більше пилу, ніж я розсипав?
– А я ще килими пропилососив!
– Молодець! Ну що, за роботу! Спочатку нам треба гарненько пропорошити коридор, а потім усі кімнати.
– Я готовий, – сказав Гоша.
Розділивши принесений Гошею пил навпіл, вони розсипали його по мішечках і зайнялися пропилюванням квартири.
Робота кипіла. Коли великий настінний годинник пробив другу годину ночі, пил уже вкривав акуратним шаром усю підлогу.
– Ху-у-ух! – дідок-Пиловичок витер лоб долонею. – Добре попрацювали!
– Авжеж! – погодився пилососик.
– О! Слухай! – Пиловичок перейшов на таємничий шепіт. – Ходімо. Я тобі сьогодні щось цікаве покажу!
– Ходімо! – так само пошепки відповів пилососик.
Вони пройшли якимись квартирними коридорами та закутками і зупинилися перед подряпаними старими дверима.
– Там стільки пилу! – захоплено виголосив дідок-Пиловичок.
– А хіба там не прибирають?
– А це не зовсім квартира, тобто там уже зовсім не квартира, – почав пояснювати чоловічок. – Там така собі комірчина, але туди ніхто не ходить тому, що чорний хід закритий.
– Який чорний хід?
– По якому можна туди зайти з вулиці.
Двері жалібно скрипнули – і вони опинилися в дуже курній маленькій кімнатці, в якій до того ж було холоднувато і звідкись віяв вітерець. По кутках лежали якісь скрині, валізи, але товстий шар пилу немов снігом усе вкривав.
– Добривечір! – дідок-Пиловичок задер голову догори.
Пилососик теж туди додивився і побачив велику темно-синю дірку.
– Здрастуйте, – відповіли згори.
– Гошо! – врочисто мовив чоловічок. – Дозволь тебе познайомити з Діркою-В-Стелі, господинею цієї кімнати.
– Гоша, – відрекомендувався пилососик і від збентеження почервонів, адже його ще ніколи нікому не представляли.
– Дуже приємно! – сказала Дірка-В-Стелі.
– А чому ви така темно-синя? – поцікавився Гоша.
– Це через погодні умови! – дуже розумно відповіла Дірка-В-Стелі. – Небо сьогодні чисте, хмарності не спостерігається, ось тому я і темно-синя в зірочках.
– Як це – у зірочках?! – здивовано запитав Гоша.
– А ви підійдіть, станьте просто піді мною і уважно подивіться вгору. Гоша так і зробив – і побачив багато яскравих цяточок на темно-синьому небі.
– Як цікаво! – вигукнув він. – А які вони?
– Це такі пилинки! – зі знанням справи сказав Пиловичок. – Тільки вони не тут, унизу, а там, нагорі. І жовті. От би мені таких дістати, ми б із підлоги таке небо влаштували!
– Ні, мені здається, що ви помиляєтеся, – дуже ввічливо мовила Дірка-В-Стелі. – На порошинки вони не схожі. Це такі лампочки, ну отакі, як ця, що тут на стелі висить. Тільки ця давно згасла, а зірочки постійно горять. Щоночі.
– У нас у квартирі теж усі лампочки горять, – сказав Гоша. – А небо – це така стеля?
– Так, – відповіла Дірка. – Тільки дуже велика стеля, і в ній зовсім немає дірок. Це дуже дивно і дивовижно. Звідки ж тоді береться вітер?
– А хіба вітер береться з дірок у стелі? – запитав пилососик.
– Звичайно. А хіба ви не відчуваєте?
– Відчуваємо, відчуваємо! – відповів за Гошу дідок-Пиловичок. – Ну що, Гошо, нам пора повертатися.
– А ми ще прийдемо сюди?
– Обов’язково! – пообіцяв чоловічок. – Тут іще пилу сила-силенна. Тепер ми зможемо навіть стелю і стіни пропилювати!
– Це добре! – кивнув Гоша і ще раз подивився вгору на зірочки.
– Заходьте частіше! – дуже ввічливо сказала Дірка-В-Стелі. – Я вам покажу багато цікавого: і місяць, і хмари, і сонце, і навіть дощ, хоча він, звичайно, дуже шкідливий для пилу.
– Ми прийдемо післязавтра! – пообіцяв дідок-Пиловичок, і вони вийшли з цієї комірчини.
Пиловичок тягнув туго набитий мішечок зі свіжозібраним пилом, а пилососик усе думав про зірки.
– Пиловичку, а чому Дірка-В-Стелі така розумна?
– А там у неї раніше радіо було. От вона багато й почула. Радіо – знаєш, яка розумна штука! А ще, напевно, тому, що постійно на небо дивиться.
– От би й мені на небо дивитись і радіо слухати! – розмріявся пилососик.
– А я знаю, де тепер радіо стоїть, – пошепки повідомив Пиловичок. – Як-небудь послухаємо. А в небо будеш дивитися, коли знову до Дірки-В-Стелі підемо. Вона тобі все небо покаже.
– Дякую! – зрадів Гоша.
– Нема за що, – всміхнувся Пиловичок. – Гаразд. Пора спати. Добраніч.
– До завтра! – сказав Гоша і поїхав добре пропиленим коридором до своєї комірчини.