Одного ранку в комірчину до Гоші зазирнув хазяйський син Вова.
– Гошо! – сказав він. – Мама попросила, щоб ти прибрав на кухні!
– Добре, – спросоння пообіцяв пилососик.
Цього ранку Гоша був дуже сонний, адже майже до світанку балакав із Діркою-В-Стелі. Говорили вони про зірки та літаки, і Дірка навіть показала Гоші один маленький супутник, який непоспіхом прогулювався між сузір’ями.
Потім, уже повертаючись від Дірки-В-Стелі, Гоша простояв хвилин двадцять під дверима кімнатки, де жив радіоприймач. Телефункен у цей час якраз слухав музику, і пилососик теж вирішив трошки послухати, а вже потім іти спати. Загалом виспатися йому цього разу зовсім не вдалося.
Грюкнули вхідні двері – напевно, Вова пішов гуляти.
Гоша вирішив іще трошки подрімати, але стара Швабра, що жила в тій же комірчині, розштовхала його.
– Що, гуляко, не чув?! Іди кухню прибирати! – забуркотіла вона сухим колючим голосом.
Пилососик важко зітхнув і виїхав у коридор.
Двері на кухню були причинені. Гоша відчинив їх і в’їхав до цієї дивної, абсолютно білої кімнати. До цього він був на кухні тільки раз, та й то – проїздом: просто помилково переплутав двері та заїхав туди, думаючи, що це спальня.
Тепер кухонна кімната мала інший вигляд, біла шафка і така ж тумбочка переїхали з лівого кута в правий, а великий холодильник і стіл зі стільцями – з правого кутка в лівий. Тільки пічка-духовка і умивальник стояли там же, де і раніше.
– Ну, з чого почати?! – подумав уголос Гоша, оглядаючи кухню.
Під столом валялися якісь крихти, перемішані з пилом. Далі, під самісінькою стіною, вишикувалися ряди порожніх молочних пляшок, а біля них лежали шматочки сиру, хвостик огірка й інше незнайоме сміття.
– Гаразд! – рішуче заявив Гоша і попрямував просто під стіл.
Пил він прибрав дуже швидко, а ось із іншим сміттям довелося поморочитися: щоб прибрати його, треба було під’їхати і нахилитися до кожної крихти, до кожного шматочка. Але незабаром і цю роботу було закінчено. Гоша озирнувся навсібіч, зазирнув під тумбочку і шафку. Скрізь було чисто, але йти з кухні не хотілося. Ця кімната відрізнялася від інших, тут було цікавіше і загадковіше, майже так само, як у кімнатці з радіоприймачем або в комірчині, де жила Дірка-В-Стелі.
«А може, у шафці теж треба прибрати?!» – подумав пилососик і, під’їхавши до неї, постукав у дверцята.
– Заходьте! – долинуло зсередини, і дверцята відчинилися.
Гоша забрався всередину. Там виявилися якісь мішечки, баночки, коробочки.
– О! – зрадів він, зауваживши розстелений просто під колесами білий пил.
Не гаючи часу, Гоша нахилився і прибрав його. А потім побачив перед собою велику скляну банку, доверху наповнену таким же пилом. На банці було написано: «БОРОШНО».
– Ой! – злякався Гоша. – Це, напевно, щось корисне. А я його прибрав!
І він позадкував і виїхав із шафки.
Дверцята шафки зачинились, а Гоша тим часом уже стукав у тумбочку.
– Заходьте! – долинуло звідти, і дверцята відчинилися.
Заходити в тумбочку Гоша не захотів. Тумбочка була маленькою. У ній лежало кілька шматків мила, якісь коробочки з різними написами, а просто перед носиком пилососа валялися дві старі зубні щітки.
Пилососик довго дивився на них, не знаючи, прибирати їх чи ні. Зрештою вирішив їх не чіпати і поїхав до великого холодильника. Теж постукав у двері.
– Заходьте! – басом відповів той, і важкі залізні двері, рипнувши, відчинилися.
Перед очима Гоші закружляли кольорові яскраві наклейки на баночках і пляшечках. Він побачив вільне місце на нижній полиці і рішуче туди забрався.
За спиною в Гоші зачинилися важкі залізні двері, але в холодильнику горіла лампочка, було світло і цікаво.
Пилу і сміття пилососик не знайшов і тому вирішив просто подивитися на всі ці дивовижні предмети, які його господарі так дбайливо зберігали в залізному холодильнику. На тарілці лежали незнайомі червоні кульки. Гоша тицьнув одну кульку носиком.
– Обережніше! – пискнула кулька.
«Ой, напевно, вони живі!» – подумав Гоша і сказав:
– Вибачте!
Повернувшись, він побачив велику бляшанку, на якій було намальовано багато риб.
Гоша постукав по бляшанці й навіть гукнув цих риб: «Гей!» Але ніхто не відповів, і ніяка кришка або дверцята не зрушили з місця. «Напевно, вони відпочивають», – подумав про риб пилососик і повернувся до наступного предмета. Предмет був довгий і зелений. Він лежав, притулившись до внутрішньої стінки холодильника, не звертаючи жодної уваги на Гошу.
– Вибачте! – нахилився до нього Гоша.
Зелений повернувся на другий бік, навіть не відповівши пилососику.
Гоша глибоко замислився. Подивився вгору – там теж щось стояло, а хтось лежав. Усі були різні й різнокольорові. «Це як будинок! – подумав пилососик. – А вони в ньому живуть!»
І раптом він відчув холод: замерзли його коліщатка. Гоша насилу розвернувся до дверцят, але вони не відчинились.
– Ап-чхи! – чхнув він і почав думати про те, як би звідси вибратися.
У коридорі грюкнули вхідні двері.
«Ой! – злякався пилососик. – Якщо господарі мене тут знайдуть, обов’язково виженуть або відправлять на пенсію!»
Він прислухався. Хтось пройшов до кімнати. Пролунав шум, потім знайомий голос про щось заговорив.
– А-а, – полегшено зітхнув Гоша, зрозумівши, що це Вова повернувся і знову змусив старий телевізор розповідати йому казку або показувати мультфільм.
– Що ж робити?! – подумав уголос Гоша, відчуваючи, що він усе сильніше і сильніше замерзає і що навіть думати йому тепер набагато холодніше, ніж зазвичай.
– Скажи спасибі, що тебе не в морозильник запхали! – сказав хтось із-за спини.
Гоша озирнувся – там лежала бляшанка, в якій жили риби.
– Мене не запхали! – сказав він. – Я сам прийшов, щоб сміття прибрати!
– А якщо сам прийшов, то чого на холод скаржишся? Я тут вже місяць живу – й нічого, терплю. А сміття – на верхній полиці. Там, здається, плавлений сирок зіпсувався.
– Туди я не дістану, – подивившись на верхню полицю, відповів Гоша.
– Тоді не базікай даремно і не заважай охолоджуватися! – сказали з банки, і там щось булькнуло.
Гоша щосили навалився на важкі залізні двері, але вони не відчинялися.
Він іще раз чхнув.
Іще раз подумав про все.
Іще раз спробував відчинити двері.
У коридорі знову зазвучали кроки. Хтось зайшов у кухню, посунув стілець до столу.
– Рятуйте!!! – що було сил закричав пилососик.
Двері холодильника відчинилися. Перед Гошею стояв здивований Вова.
Гоша зістрибнув на підлогу і, тремтячи від холоду, поїхав до батареї, але вона була у відпустці в зв’язку з настанням літа і не гріла.
– Ти ж весь в інеї! – вигукнув хазяйський син.
– Ап-чхи! – чхнув пилососик. – Ап-ап-чхи-и-и-и! Я за-с-с-студився…
– А що ти там робив? – запитав Вова.
– Хотів попр-р-р-рибир-р-р-рати…
– Їдь сюди швидше! – Вова підійшов до пічки-духовки і ввімкнув її. – Іди сюди і стій тут, поки не стане дуже жарко, а потім повернешся іншим боком.
Гоша стояв біля нагрітої пічки і чхав.
Невдовзі справді стало дуже жарко. Пилососик повернувся іншим боком і раптом помітив над собою пару.
– Ой, я, здається, зіпсувався! – заплакав він.
– Та ні! – заспокоїв його Вова. – Це холод випаровується!
Гоша ще довго стояв біля пічки-духовки.
– Може, тобі краще всередині пічки погрітися? Там іще тепліше! – дбайливо запропонував хазяйський син.
Гоша заперечливо похитав носиком.
– Ну як хочеш! – махнув рукою Вова. – Я пішов гуляти, а ти грійся на здоров’я!
Після того як Вова пішов, пилососик стояв біля пічки ще години дві, поки йому не здалося, що він перегрівся. Потім він повернувся до комірчини й міцно заснув.
Спав він довго і бачив дивовижні кухонні сни. Але ввечері Гоша все-таки прокинувся від гучного голосу господині. Господиня лаяла сина за те, що той залишив пічку ввімкненою, а сам пішов гуляти.
– Ти всю квартиру спалиш коли-небудь! – говорила господиня, а Вова їй нічого не відповідав. – Тільки про себе і думаєш! Ти хоч кому-небудь коли-небудь допоміг? Хоч щось корисне зробив?
– Звичайно, зробив! – тихенько замість Вови прошепотів пилососик. – Він мене від холоду врятував!
Через хвилинку господиня замовкла, а ще хвилин через п’ять знову зазвучав утомлений голос старенького телевізора. Цього разу він розповідав господині про нові кухонні рецепти, а вона уважно його слухала і навіть щось записувала в товстий зошит.