Наприкінці літа, у самісінькій середині серпня, господарі Гоші зібралися поїхати у відпустку. Два дні вони вибирали, що взяти з собою з одягу, і стільки пилу натрусили, що дідок-Пиловичок був просто в захваті.
– Ні, ти тільки подивись, як вона блищить! – захоплено говорив він Гоші, ходячи по освітленій місяцем плямі на підлозі у великій кімнаті.
Гоша спокійно стояв, дивився на цей пил, що, як йому здавалося, був зовсім звичайним і нічим не відрізнявся від іншого квартирного пилу, і думав. Думав він про тата-пилососа, якого господарі на деякий час віддали своїм друзям. Справа була в тому, що в їхніх друзів удома жив якийсь іноземний пилосос і щось із ним сталося: чи то поламався, чи то захворів, але загалом працювати він більше не міг, і тоді господарі позичили їм Гошиного тата.
«Він хоч і старий, – говорили вони, – але дуже працьовитий!»
Гоша бачив із балкона, як тата винесли з їхнього парадного і посадили в машину, яка тут же поїхала. З одного боку, пилососик знав, що тато дуже хотів працювати і тому був напевно дуже щасливий, але все-таки без нього було нуднувато.
– Залишимо поки що чи приберемо?! – запитав Пиловичок, озирнувшись на Гошу.
– Що?! – не зрозумів пилососик.
– Ти чого такий нудний сьогодні? – запитав чоловічок.
– Сумно… – зізнався пилососик.
– Ну коли так, то приберемо! – вирішив Пиловичок.
Зібравши весь пил із підлоги, вони перенесли його в кімнатку до Телефункена й склали мішечки з пилом у дальньому кутку.
– Давай що-небудь розумне послухаємо! – запропонував Пиловичок Гоші.
– Зараз розумного нічого немає, – неголосно сказав Телефункен.
– Розумне вранці передають, коли майже ніхто, окрім дідусів і бабусь, радіо не слухає.
– Ось тому, напевно, люди похилого віку і бабусі такі розумні… – похитав головою Пиловичок.
– А може, все-таки що-небудь є?! – з надією в голосі запитав Гоша.
– Спробую! – сказав Телефункен і неголосно зашумів, затирликав, заговорив різними голосами і раптом зовсім чітко і ясно промовив: «Настало 16 серпня».
– Ой! – зойкнув Пиловичок і ляснув себе по лобі. – 16 серпня?! Це ж моя Ніч Народження!
– У тебе сьогодні день народження?! – зраділо вигукнув Гоша.
– Та ні ж! – невдоволено заперечив дідок-Пиловичок. – Я ж сказав: Ніч Народження!
– А яка різниця?! – все ще не розуміючи, спитав пилососик.
– Це не важливо! – махнув рукою Пиловичок. – Головне, що я народився вночі 16 серпня… Ось тільки не пам’ятаю, якого року…
– По Києву і області буде сонячна погода без опадів, температура вночі вісімнадцять-двадцять градусів тепла, вдень – до двадцяти дев’яти… – сказав Телефункен.
– Ти це Дірці розповідатимеш! – перебив його Пиловичок. – Ану ж бо привітай мене терміново!
– Так, привітай його, будь ласка! – попросив і Гоша.
– Гм… – замислився радіоприймач, крякнув і сказав: – На прохання численних радіослухачів ми вітаємо сьогодні з Днем Народження…
– Не з Днем, а з Ніччю! – крикнув Пиловичок. – Скільки можна повторювати?!
– Ой, вибачте, – сказав Телефункен. – Ми вітаємо сьогодні вночі з Ніччю Народження найстарішого слухача наших радіопередач дідка-Пиловичка і виконуємо для нього його улюблену пісню… яку?
– Що – яку? – перепитав Пиловичок.
– Яку пісню ти любиш?! – запитав пошепки Телефункен. – Швидше думай!
– Пісню… – повторив задумливо Пиловичок і почухав потилицю.
– Завади, завади, завади… – пробурмотів раптом Телефункен.
– Ти чого? – здивувався Пиловичок.
– Та швидше думай, поки я радіослухачів відволікаю! Завади, завади…
– Я дуже люблю восьмишаровий кремовий абрикосово-повидловий торт! – сказав нарешті чоловічок.
– Але ж це не пісня… – розгублено мовив приймач.
– Ні, – похитав головою Пиловичок. – Це пісня!
– Ну гаразд, – погодився Телефункен. – Вибачте за завади… повторюємо: виконуємо для іменинника рецепт восьмишарового кремового абрикосово-повидлового торта. Візьміть білого борошна цілий кілограм, просійте крізь сито, замісіть тісто і відкрийте велику банку абрикосового повидла…
– Ну розійшовся! – забуркотів чоловічок. – Я думав, він мене з Ніччю Народження привітає і побажає чого-небудь, а він мої секрети всій країні розповідає.
Пиловичок зітхнув і замовк.
Гоша подивився на нього зі співчуттям і теж зітхнув.
А Телефункен продовжував розповідати, як треба правильно випікати п’ятий і шостий шар восьмишарового торта.
– Ходімо! – сказав раптом Пиловичок, повернувшись до Гоші. – Ходімо влаштуємо справжню Ніч Народження!
– А куди? – запитав Гоша.
– На кухню! Поки цей базіка з завадами буде всім про торт розповідати – ми його спечемо і з’їмо!
Вони вийшли в темний коридор і майже бігом рушили на кухню.
На кухні Пиловичок насамперед відчинив знайому Гоші шафку і витягнув звідти банку з білим пилом, яку Гоша одного разу мало не прибрав.
– Так, – задоволено видихнув чоловічок, – головне вже є! Тепер повидло…
І Пиловичок підійшов до холодильника й постукав по білих залізних дверях.
– Хто там? – запитав холодильник.
– Це я, – відповів чоловічок. – Послухай, у тебе є абрикосове повидло?
– А тобі навіщо? – запитав холодильник сонним голосом.
– У мене зараз Ніч Народження, – трохи хвалькувато оголосив холодильнику Пиловичок.
– О-о-о! – сказав холодильник. – Тоді бери!
І білі залізні дверцята відчинились – у кухні одразу стало світліше.
– Ось тут на нижній полиці в правому кутку, – підказав холодильник.
Пиловичок потер долоні й виволік із холодильника велику банку повидла.
– Так, – бурмотів він. – Тепер потрібна мисочка, вода і пічка!
Миску знайшли швидко, у тій же шафці, де лежав білий пил.
– Розумієш, що треба робити? – запитав Пиловичок у Гоші.
– Ні! – зізнався пилососик.
– Це не страшно, – заспокоїв іменинник. – Головне – щоб було солодко!
Із цим Гоша погодився.
– Ось це, – Пиловичок указав на білий порошок, – називається борошно. Якщо в нього додати води, трохи солі та цукру – вийде тісто. А якщо до тіста додати повидла і засунути в пічку – вийде торт! Це зовсім не складно!
Гоша слухав Пиловичка й уважно спостерігав за тим, як він вправно і швидко перетворював це біле борошно та воду на щось дивне і вже не таке біле.
А Пиловичок уже місив тісто, щось бурмочучи собі під ніс. Потім він витер руки об штани і ввімкнув духовку.
– Тепер давай помагай! – покликав він пилососика, і той слухняно під’їхав.
– А що робити? – запитав Гоша.
– Тримай миску так, щоб вона не їздила! – скомандував Пиловичок.
Гоша з подивом оглянув залізну миску – коліщаток у неї не було, а значить, їздити вона не могла.
– А як же вона їздить?! – поцікавився Гоша.
Іменинник мовчки взяв носик пилососика й обвив його навколо миски.
– Ось так і тримай! – наказав він.
Гоша тримав, а Пиловичок насилу відірвав од підлоги важку банку з абрикосовим повидлом і нахилив її до миски. Повидло повільно потекло на тісто.
Іще через дві хвилини вся миска з майбутнім тортом зникла в духовці.
Пилососик полегшено зітхнув.
Раптом у кухонні двері постукали.
Переляканий пилососик від’їхав до холодильника. Пиловичок теж зробив кілька кроків назад, але все-таки неголосно запитав:
– Хто там?
– Це я, Петрик… – пролунав знайомий голосок.
– А-а… – заспокоївся чоловічок. – Ну заходь, гостем будеш.
Двері прочинились, і в кухню ввалився захеканий хом’ячок, який тягнув за собою величезний полотняний мішечок, може, навіть утричі більший за нього самого.
– Я тут радіо слухав… – заговорив Петрик. – І там сказали, що в тебе зараз цей, як його – Ніч Народження і восьмишаровий абрикосово-повидловий торт… так я тобі подарунок приніс…
Пиловичок підійшов до мішечка і помацав його рукою.
– Дякую, дякую, Петрику! – сказав він. – А там що?
Хом’ячок озирнувся на мішечок і вдоволено мовив:
– Пил.
– Ну добре… – чоловічок був задоволений. – Торт їстимеш?
– Ні, – сором’язливо похитав головою хом’як. – Я краще з собою візьму. Можна?
– А що, господарі ще не приїхали? – поцікавився Гоша.
– Відпочивають іще, – зітхнув хом’як.
Коли торт витягли з духовки, все повітря в кухні зробилося солодким, як цукор.
– Який гарний, – захоплювався хом’як, походжаючи навколо миски.
Пилососик теж був задоволений.
– Звичайно, все-таки не восьмишаровий, але зате абрикосово-повидловий… – примовляв він. – І соло-о-о-дкий…
– Треба Телефункена і Дірку-В-Стелі покликати, – запропонував Гоша.
– Вони не підуть, – похитав головою хом’як. – Вони солодкого не люблять.
Гоші якось не вірилося, що хтось може відмовитися від такого красивого тортика. І він вирішив сам піти і запитати в друзів.
– Ну сходи-сходи! – закивав головою Пиловичок.
Насамперед Гоша заїхав до Телефункена і запросив його на торт.
– Дякую, – сказав приймач. – Але я дуже зайнятий – вивчаю англійську мову.
І на підтвердження Телефункен вимовив щось зовсім для пилососика незрозуміле.
– А що це було? – запитав Гоша.
– Це вона, англійська мова, – відповів приймач.
Гоша кивнув і виїхав у коридор.
Дірка-В-Стелі теж чемно відмовилася. Сказала, що небо цієї ночі дуже синє, а зірки дуже жовті, й тому вона їх зараз вивчає. Гоша подивився на небо і на зірки. І замислився.
І захотілося йому навчитися чогось іще. Але що вивчати спочатку – він не знав. Усе здавалося йому цікавим: і англійська мова, і зірки, і те, як треба пекти абрикосово-повидловий торт…
Так він їхав нічним темним коридором і думав про це.
А коли приїхав на кухню – побачив у мисці один маленький шматочок тортика. Поруч стояли Пиловичок і хом’як.
– Ну що, вони прийдуть? – запитав ситим голосом Петрик.
– Ні, – мовив пилососик.
– А ми тут тобі тортика залишили… – сказав іменинник. – Ти полюбляєш солодке?
Гоша під’їхав до миски і подивився на шматочок тортика.
– Я не знаю… – мовив він нерішуче.
– Такого не буває! – заявив Петрик. – Солодке або полюбляють, або не їдять! Якщо ти не знаєш, значить, ти не їси!
Гоша ще раз подивився на шматочок тортика. Запах йому подобався, але їсти не хотілося.
– Подаруй його мені, – раптом попросив Гошу хом’ячок Петрик. – А то я все з’їв, і тепер нічого додому взяти…
– Бери, – добродушно сказав пилососик.
– От дякую! – зрадів хом’ячок, підбираючись ближче до шматочка тортика. – Ти знаєш, Гошо, ти найдобріший пилосос у цьому будинку! Це я тобі точно кажу!
– Так, він хороший! – підтакнув дідок-Пиловичок. – Справжній друг!
Гоша стояв біля миски, слухав хом’яка і Пиловичка, і було йому добре й затишно в цій кухоньці, заповненій таким солодким і таким абрикосовим повітрям.
КІНЕЦЬ