Маленька дитина не любить змін. Неочікувані пертурбації вносять безлад у те, що їй відоме, до чого вона вже звикла. І тоді дитина не почувається безпечно, не може розслабитися. Стає або нервовою, оскільки замість спокою отримує велике розважальне видовище, або долучається до цього дійства й хоче, щоб воно продовжувалося. Однак за жодних умов не може спокійно заснути.
Дитина, яка не може інстинктивно підпорядкуватися тому, хто вище, ніж вона, почувається беззахисною без опіки сильнішого.
«Нічим не перейматимуся. Адже що не книжка – то інші вказівки. Ліпше покладатимуся на власні відчуття». Така позиція, на перший погляд, видається переконливою й слушною. Часто, однак, віра в інстинктивні знання виявляється ілюзією. Що дає змогу матері бути впевненою, що в основі її щирого почуття не є колишні невротичні розлади та що воно не породжене власними незадоволеними потребами? Можливо, у дитинстві її виховували занадто суворо й не надавали свободи, потрібної для розвитку волі, а тому тепер вона свою дитину надмірно обдаровує свободою, якої сама не мала. Однак дитина ще не може впоратися з цим надміром волі, а тому мати змушена вдаватися до приневолення. А отже, робити щось цілком протилежне.
Батьки повинні дбати про те, аби дитина відчувала дію принципу суперечностей. Тільки вдома, де цілком безпечно, вона має змогу запитувати батьків про суперечливі речі, щоб у майбутньому вдало використати ці знання. Лише батьки можуть добре підготувати дитину до нелегкої дороги життя.
Завдяки суперечностям світ дитини набуває обрисів. Насамперед вона вчиться цього в батьків. Коли ж батьки не дають дитині найнеобхіднішого, то для неї образ мами й тата, а також світу затьмарюється.
Кожна дитина хоче спокійно й щасливо жити поруч із батьками, які приймають її без жодних застережень. Щоб добре ввійти в життя, вона потребує необмеженого сприйняття свого існування. Дитині замало неоднозначних ситуацій і Любові, яка йде лише від половини серця. Дитина – це цілість, завжди є цілою правдою й домагається всієї правди. Прагне, щоб її любили, з усіма її вадами й чеснотами. Вимагає повної, безкорисливої й беззастережної любові.
Важливим кроком у житті родини є взаємне узгодження позицій батьків. Якщо виникнуть надто великі розбіжності, треба шукати допомоги в подружній і сімейній консультації. Наступний крок – взаємна підтримка, яка потрібна для того, щоб дитина могла відчути батьківську єдність.
Якщо в дитини сформуються довірливі стосунки з батьками, виховання відбуватиметься саме собою. Приємне для дитини виховання (тобто таке, мета якого – зробити дитину вільною) може існувати лише тоді, коли взаємини між членами сім’ї сповнені любові. Свобода й любов – це найвищі людські вартості, які нерозривно пов’язані між собою. Я вільний лише тоді, коли люблю іншого й самого себе так само беззастережно. Тільки тоді, коли люблю іншу людину, охоче відмовляюся від власної свободи, яка може їй зашкодити. Свобода одного закінчується там, де починається поневолення іншого. Справжня свобода знає свої межі. З огляду на інших, я здатний стримувати власні прагнення. Вчуся зважати на потреби інших. Лише тоді, коли мене єднає з кимсь взаємна любов, можу очікувати, що ця особа сприйме щось, властиве мені, або старатиметься пристосуватися до моїх потреб.