На королівському дворі було спокійно. Часу до обіду багато – кухарки грали в класики, садівник підстригав кущі, а камердинер розгадував ребуси в тіні фонтана.
Раптом почувся гуркіт мотора та страхітливий скрегіт гальм. У двір в’їхала помаранчева вантажівка. Зачепивши одну зі статуй, вона незграбно розвернулася на газоні. І вивалила на ґанок перед палацом цілісіньку гору огірків.
Камердинер від подиву мало не впав у фонтан, а садівник відрізав разом із квітами половину фартуха.
З палацу вибіг Король, але послизнувся на огірку й упав. Якби на сходах не було огіркової купи, він обов’язково роз’юшив би собі носа.
– Це що таке? Як це розуміти? – заволав Король.
– Це – огірки, – відповів водій вантажівки. – Отже, ви тут за головного?
– Я? Та я взагалі! Та ти знаєш! – на таку нахабність Король навіть не знайшов що відповісти.
– Гаразд! Тоді розпишіться, – водій підсунув Королю якусь писульку.
– Заарештувати! — заволав Король. – Кинути до в’язниці! На п’ятнадцять діб! Ні – відразу стратити!
Вартові з’явилися, немовби з-під землі виросли.
– Ну ж бо годі! Що ви собі дозволяєте?! Мені ще на базу по другу партію їхати! – оборонявся водій.
– Буде бійка! – злякано зойкнула кухарка. Але не втекла. Цікаво ж бо.
На ґанку з’явилася схвильована Королева.
– Кролику мій, постривай! – і вона вмить опинилася між Королем, вартовими та водієм, – Не треба нікого страчувати! Це я замовила.
– Ти? – здивувався Король.
– Так. Ось, будь ласочка, – і вона підписала акт здачі-прийому огірків.
Водій же позадкував до вантажівки.
– То я на базу?
– Звичайно. Вибачте, що так вийшло.
– Ви розберіться тут, а я зараз повернуся.
Знову заревів мотор. Вантажівка розвернулася, зачепила ще одну статую і виїхала із двору.
– Залишилося чотири…– сумно перерахував садівник уцілілі статуї.
– Чекаю пояснень! – сказав Король.
Але не встигла Королева нічого відповісти, як вантажівка повернулася. І знову вщерть заповнена огірками. Варта кинулася рятувати статуї.
Тепер на ґанку лежали дві велетенські купи огірків.
– Це все? – суворо спитав Король.
– Майже…– відповіла Королева. – Ще одна партія…
– Навіщо?
– Кролику, ти заспокойся…
– Я спокійний.
– Ні, ти все-таки заспокойся.
– Я спокійний, розсольник тебе забирай!
– А що ми весь час помідори їмо та помідори?
– Ти ж любиш їх понад усе на світі!
– А тепер огірків захотілося.
«Напевно, вона захворіла, – подумав Король. – Ох, бідна моя Королева!»
– Гаразд, огірки, – сказав він. – Але навіщо – стільки?
– Поки ціни низькі.
– Добра економія – три машини огірків!
– Так обід скоро. І завтра поїмо.
– Поїмо! Багато ти з’їси? Півтора огірочка! А з рештою що робити?
– Варення наваримо.
– Добре, тільки ти не хвилюйся.
– Я не хвилююся.
– Отже, це я хвилююся. Принеси мені, будь ласка, валер’янки. Там, на поличці, ти знаєш, – попросив Король.
Коли Королева пішла, він звелів викликати найкращого лікаря. Королеву треба рятувати!
Лікар прибув якраз на обід. Після огіркового супу й малосольних огірків під огірковим соусом подали огіркове повидло з чаєм.
Їли довго. Лікар двічі просив добавки. А Король – тричі.
– Яке смачне варення! Чи можу я дізнатися рецепт для своєї дружини, Ваша Величносте? – попросив він.
– Звичайно! – зраділа Королева. – Як добре, що ви зайшли! Давненько не заглядали.
– Так приводу не було.
– А тепер варення є. От вам і привід, – облизав пальці Король.
– Заходьте частіше.
– Ми п’ятсот тридцять чотири банки закрили, – сказала Королева.
Король навіть на стільці підстрибнув, коли це почув.
– Люба, – звернувся він до дружини, – а ти впевнена, що нам огірків вистачить? Чи не замовити ще вантажівку?