Королева обурювалася всі вихідні: Король знову втік на риболовлю й сидить казна в якім болоті – та ще й під дощем!
– Ох уже мені це рибальство! – пирхала вона й хитала черевичком на маленькій ніжці. Потім відкладала вбік плетіння. Потім знову бралася за нього. Потім знову хитала черевичком.
– А що таке рибальство? – спитала Принцеса в Головного Радника.
– Це коли рибалки ловлять рибу.
– Теж мені рибалка! – буркнула Королева. – Хоч би одну рибку вряди-годи приніс…
Принцеса зітхнула. Їй нараз страшенно захотілося рибної юшки зі сметаною.
– Я теж піду рибалити! – вирішила вона.
– Ні, ну ви бачили? – вигукнула Королева.
Головний Радник трохи на стільці не підскочив. Принцеса на риболовлі! Ніякого етикету!
– У жодному разі! – сказав він якомога суворіше. – Ви промочите ноги! Ви занедужаєте! Вас викрадуть пірати!
Принцеса не стала сперечатися й пішла до своєї кімнати.
– А от і не промочу! – сказала вона, дивлячись на себе в дзеркало, і тупнула ніжкою, – А от і не захворію! А от і не вкрадуть!
Наступного ранку Принцеса вирушила до королівського ставка. Як і все королівське, це був найбільший ставок у країні. Як ціле море, якого Принцеса ніколи не бачила. Зі ставу тягнуло холодним туманом. У воді плескалися величезні товстопузі рибини.
– Зараз я вас усіх повиловлюю, – прошепотіла Принцеса, потираючи руки.
Вона підступила до заростей очерету й одразу ж промочила ноги. Але не встигла засмутитися з цього приводу, як її укусив комар і вона знепритомніла.
У цей час у берег врізалася шлюпка. Неподалік стояв на якорі корабель, невидимий у тумані. З вечора не клювало, тому капітан відрядив на берег кока купити риби на ринку.
Кок прив’язав шлюпку, узяв відро й раптом помітив непритомну дівчинку. За короною він здогадався, що це принцеса.
Якщо поцілувати сплячу принцесу, вона отямиться – це знає кожен школяр, який читає казки. Але кок навчався в мореплавному училищі, уроки літератури прогулював і таких тонкощів не знав. Тому він зачерпнув пів відра води й вихлюпнув його на Принцесу.
Принцеса схопилася на ноги.
– Рятуйте! Допоможіть! Пірати! – закричала вона й кинулася навтьоки.
– Де пірати? – сполошився кок і кинувся за нею слідом.
Поки Принцеса тікала від кока, сонце підбилося до зеніту й вона висохла. А кок змок від поту. Так вони і влетіли на рибний ринок, переполохавши торговців.
За сигналом тривоги прибігли королівські вартові. Зчинився ґвалт. Не можна було розібрати, хто в чому винен і що взагалі коїться.
Раптом на ринковому майдані розкололася цистерна з рибою. Але, як не дивно, нікого не затопило. На землю вихлюпнулося лише кілька карасів.
– А-а-а, пірати! – знову закричала Принцеса.
Цистерна тим часом остаточно розвалилася, і присутні побачили справжній піратський корабель! Усі розгубилися.
Одна лише Принцеса продовжувала волати:
– А-а-а! Вони в діжці сховалися! Вони хотіли місто захопити!
Першими до тями прийшли загарбники із цистерни.
– Уперед! – заволав одноокий лиходій і кинувся до Принцеси.
Але не встиг він ступити й кроку, як його збило з ніг відро. Це кок доклався.
Прибігли й королівські вартові. Вони хутко оточили й заарештували інших піратів.
– То ви не пірат? – розгублено звернулася Принцеса до кока.
– Я кок на кораблі берегової охорони Його Величності, – доповів кок і почав збирати у відро розсипаних по землі карасів.
– А я порибалити хотіла…– ні сіло ні впало сказала Принцеса.
– Не клює ж нічого. Ось, тримайте! – кок простягнув Принцесі ціле відро карасів.
– Ой, дякую! – зраділа Принцеса. – А як же ви?
– Нічого, – махнув рукою кок, – яєчню посмажу.
Відро з карасями було надто важке, і кок допоміг Принцесі донести його на кухню. Вона пригостила кока варенням і подарувала п’ять десятків яєць із королівського холодильника, які якраз помістилися в тому ж таки відрі. І вони розпрощалися.
Принцеса визирнула у вікно, щоб ще раз помахати коку, але побачила Короля. Він повертався з риболовлі. У руках Король тримав саму лиш вудку.
Але Королева його не сварила. Вона була зайнята пошуком рецептів страв із риби. І на вечерю в замку вперше за багато років подали справжню юшку й тюфтельки з карасів.