– От цікаво, а чому це я принцеса? – якось запитала Принцеса в Головного Радника.
– Тому що, Ваша Високосте, ви дочка Його Величності Короля, – відповів він.
– Це зрозуміло. Але чому я принцеса?
– Тому що ваша мама – Її Величність Королева, – пояснив Головний Радник по-іншому.
– Та я не про це питаю! Я знаю, чия я дочка. Але чому я принцеса?
– Бачте, Ваша Високосте, цей титул почали застосовувати до високопоставлених осіб ще за часів Римської імперії, – почав Головний Радник лекцію про походження слова «принцеса». – Потім у дванадцятому столітті виник так званий молодший імперський княжий стан, до якого…
– Годі! – урвала Етикетуса Принцеса. – Я ж лишень хотіла дізнатися, чому я принцеса, – і вона ревма розревілася.
На схлипування дочки прибігла Королева.
– Ой-ой-ой, любий Етикетусе, ви геть не знаєтеся на дітях! – сплеснула вона в долоні. – Хіба не зрозуміло, що дівчинка хоче їсти? Сонечко, з’їж помідорчик. Такий гарненький, такий смачненький.
Королева обійняла Принцесу й дістала з кишені помаранчевий помідор. Від цього Принцеса заревіла ще дужче.
– Я не хочу помідорчик! Мене ніхто не розуміє!
– Я тебе дуже добре розумію! – у кімнаті з’явився Король. – Ти лише заспокойся.
Після того як Принцеса одного разу затопила сльозами вежу, він став дуже уважним до її плачу й намагався йому запобігати.
– Поїдьмо на риболовлю, хочеш? Я зараз накажу черв’яків накопати.
Сльози з очей Принцеси полилися ще рясніше, і навколо неї почала утворюватися калюжка.
– Знову? Ні, це понад мої сили! – простогнав Король. — Негайно викликати сантехніка! Задраїти всі люки! Перекрити водостік!
– Та шо його кликати. Осьо він я,– почувся голос Слюсаря-Волоцюги. Він був у своєму вічно брудному робочому халаті та пожмаканому береті, що сповз на одне око.
– Авжеж…– Король згадав, що після ремонту встановив по всьому замку водну сигналізацію. Хоч крапелька на підлогу – і слюсар-сантехнік наче тут і вродився.
Тим часом сліз натекло вже два відра.
– Так, мамзель, чого ревемо? – спитав Слюсар-Волоцюга Принцесу.
– Як ви смієте! – вигукнув Головний Радник, ображений до останньої волосинки перуки таким зверненням до королівської персони.
– Добродію-безбородію, у тебе вентиль зірвало, чи шо? – спитав його Слюсар.
– У мене? Ні…
Принцеса розсміялася.
– От тобі й на! – здивувався Слюсар. – Текло-текло та й витекло. Даремно тіко гроші на маршрутку тратив.
– Ми все відшкодуємо! – відразу запевнив Король.
На радощах, що загроза потопу минула, він ладний був розцілувати брудного Слюсаря. Але вчасно передумав.
– То чого ото наша мамзель ревіла? – спитав Слюсар Принцесу.
– Я просто хотіла дізнатися, чому я принцеса. А вони мені про черв’яків і помідори…
– Тю, шо тут думати, – усміхнувся Слюсар. – Ясне діло. Тому шо тебе всі в королівстві цей… Страх як кріпко люблять.