Принцеса, звісно ж, здогадувалася, що Слюсар-Волоцюга має рацію. Але вирішила перевірити. І тому влаштувала вибори.
Королівські глашатаї тут же розтрубили новину по всій країні:
– Увага! Увага! Перші в історії вибори принцеси! Не проґавте свого шансу! Заявки можна подавати до королівської канцелярії з 9:00 до 18:00. Перерва на обід з 13:00 до 14:00.
– Що це ти таке вигадала? – сердито спитав Король Принцесу, коли прочитав стрічку новин.
– Вибори принцеси, – відповіла вона.
– Які ще вибори?! А ти хто тоді?
– Не гнівайтеся, Ваша Татусева Величносте. Я принцеса. Але це просто так сталося. А раптом у нашому королівстві є хтось гідніший за мене?
– Дурненьке ти дівча, а не принцеса! – нервово відповів Король.
– Тим паче треба вибрати когось розумнішого! – наполягала Принцеса.
Король трохи подумав і вирішив погодитися, щоб як слід провчити неслухняну дочку. Він покликав Головного Радника й наказав:
– Пане Етикетусе, простежте, щоб вибори відбулися чесно! Щоб ніяких маніпуляцій і махінацій!
– Це будуть найінтелігентніші вибори у світі! – запевнив Головний Радник.
Наступного дня ще до початку прийому біля віконця королівської канцелярії вишикувалася довга-предовга черга кандидаток.
Першою стояла товстенька, як сарделька, дружина майстра ковбасних справ. «Кожному й усім – по ковбасі!» – промовляв її передвиборний плакат.
Услід за нею хотіла стати принцесою директорка королівського домоуправління. «Дорогам – асфальт! Парканам – фарбу! Людям – сміттєпроводи!» – агітувала вона.
Королівська кухарка дала слово зварити всьому королівству цілий чан борщу, якщо виберуть її. Продавчиня магазину «Океан» – знизити ціни на копчену кільку.
Кожна охоча стати принцесою, як могла, обіцяла подбати про громадян королівства. Один лише Слюсар-Волоцюга нічого не обіцяв. Він стояв у хвості черги й жував бутерброди з котлетами.
– О, здорова була! – зрадів Слюсар, коли помітив у черзі свою сусідку-перукарку. – Котлетку хош?
– Фу, вона ж із часником! – завертіла носом сусідка. – А що ти тут робиш?
– У черзі стою. А ти?
– А я просто йшла повз, – збрехала сусідка, – дивлюся, усі стоять, і теж стала.
– І я оце собі проходив, – усміхнувся, дожовуючи бутерброд, Слюсар-Волоцюга. – Та й просто став.
– Ха-ха, ти?
– Ги-ги, я!
Черга рушила з місця.
– Агов, хто це там часнику наївся? – визирнув секретар з віконця королівської канцелярії. – Дихати нічим!
– Та це я! – відповів задоволений Слюсар.
– Ідіть-но швидше сюди, поки ми всі тут не задихнулися!
І Слюсар-Волоцюга, попри загальне обурення, подав документи позачергово.
– Я б усе ж не відмовилася від котлетки, – смикнула Слюсаря за рукав перукарка, коли він попрямував до виходу.
– Пробач, рибонько моя, я вже все доїв, – розвів руками Слюсар-Волоцюга.
Так перукарка й простояла в черзі до самого вечора. Та ще й голодна.
Увесь тиждень королівська канцелярія невтомно приймала документи. Із кандидаток можна було б сформувати цілу збірну принцес.
– Ну як справи з виборами? – поцікавився Король у Головного Радника.
– За інформацією секретної служби, найбільше шансів стати принцесою має Слюсар-Волоцюга, – чітко доповів пан Етикетус.
– Ну от і чудово! – зрадів Король. – Буде хороший урок моїй неслухнянці! А вона на якому місці?
– А вона взагалі своєї кандидатури не виставляла. Каже, не хоче заважати вибрати найкращу принцесу.
– Оце так, – похитав головою Король.
Нарешті настав день виборів.
Королівська канцелярія урочисто перерахувала голоси. І з’ясувалося, що перемогла… Принцеса!
– Не може бути! – розгубився Головний Радник. – Вона ж навіть не брала участі.
У канцелярії перерахували голоси ще раз. І знову перемогла Принцеса. Усі як один, не змовляючись, проголосували за неї.
«Звісно, а як же інакше, – пішли розмови в народі. – Адже Принцеса в нас справді найкраща».
– Ще й така кралечка! – додав Слюсар-Волоцюга.
– Найвродливіша не я, а моя мама, – відповіла Принцеса.
Але з тим, що саме вона гідна бути принцесою, нарешті погодилася.