– Пук! – почулося в королівському парку.
Головний Радник докірливо подивився на Принцесу, але нічого не сказав. Час би вже навчитися поводитися як слід. Принцеса все-таки.
Принцеса теж так вважала. Цей розумаха Головний Радник про етикет мудрує. І дозволяє собі таке.
– Пук! – пролунало ще раз. Голосніше. І наче ближче.
У повітрі запахло бузком, хоча був кінець серпня. І Принцеса здогадалася, що це не Головний Радник.
Пан Етикетус теж про щось здогадався й ляснув себе по лобу.
– Ваша Високосте, вибачте, я геть забув! Сьогодні ж середа, чи не так?
– Середа.
– Ох, бідна моя теща! Вона просила картоплю посадити. Мені терміново треба бігти до Короля підписати відпустку за власний рахунок! На кілька днів. Ну, або як вийде, – поглянув Головний Радник через плече Принцеси. – Пардон, – кинув він на прощання й утік, геть забувши про етикет.
Бо за спиною в Принцеси стояв хтось, кого Головний Радник боявся понад порушення етикету. Хтось із веснянкуватим носом.
– Куди ж ви, любий Етикетусе? Картоплю в серпні не садять, а викопують… – тільки й встиг прокричати йому цей хтось. Точніше, ця.
Тут знову пролунав неголосний пук, і ніжно запахло м’ятним варенням.
– Ура! – закричала Принцеса. – Хрещена прилетіла! Моя улюблена фея Врушка Пу!
А це означало, що сьогодні в Принцеси день народження. Дарма що народилася вона взимку. Хрещена фея завжди все плутала і прилітала зовсім в інший день. Тому в Принцеси було два дні народження: справжній і переплутаний. Як сьогодні.
– Негайно накрити столи! – наказала Принцеса. – Відкоркувати лимонад! Зварити згущене молоко й подати торт! Мій святковий величезний вафельний торт!
Вони міцно-міцно обнялися.
– Пук! – на радощах видала хрещена фея. Запахло конваліями.
– Дякую! – зраділа Принцеса. Конвалії – її улюблені квіти. – А у вас, як завжди, шнурок розв’язався.
– Ой, справді, – Врушка Пу почала зав’язувати шнурки своїх білих кедів. Звичайно ж, за допомогою чарівної палички. А фея була великою розтяпакою. Тому спочатку кеди перетворилися на два пампухи, потім – на коробочки з-під мармеладу та на чоботи-скороходи.
– О-о-ой! – почала бігати й підстрибувати навколо Принцеси фея, поки нарешті не згадала правильне заклинання.
– У-у-ух! – опустилася вона на травичку в зав’язаних на акуратні бантики кедах. І знову пролунав неголосний звук і запахло гірською лавандою – усе, що робила фея, було чарівним.
Одного разу Головний Радник зробив феї зауваження, що видавати таке диво в присутності інших людей непристойно. І взагалі, слово «врушка» неправильне. Від несподіванки Врушка Пу випадково вцілила заклинанням у Головного Радника. Спочатку він перетворився на калачик, потім – на скриньку, ламбрекен, рибку-барабульку, ринву, кужіль і церату – і лише за годину знову став Головним Радником.
Відтоді, коли прилітала хрещена, у пана Етикетуса траплялися термінові справи. То кішка народжує, то треба негайно шпалери клеїти. Або ось картопля, як тепер.
– У нас гості! – почувся голос Королеви. – Ватрушечко!
Королева не обмовилася. Саме так звали фею. Але коли вона отримувала паспорт, то примудрилася загубити аж дві літери свого імені. З Ватрушки стала Врушка.
– Прошу всіх до столу! – урочисто запросив Король.
Два найсильніші камердинери винесли велетенський вафельний торт.
– Многая літа! Многая літа! – заспівали Принцесі Король, Королева, хрещена та слуги.
– Стривайте, а як же свічки? Їх треба запалити! – похопилася Королева.
Король суворо подивився на камердинерів. Без Головного Радника ніщо впорати як слід не можуть!
– Нічого, дрібниці, це я хутко! – махнула чарівною паличкою Врушка Пу.
– Тільки не з вогнем! – заволав Король. Він дуже злякався, що фея своїм чаклунством спалить увесь замок.
– Нічого, – засміялася вона, – якщо спалю, потім назад відчаклую.
Однак ризикувати вона не стала й почала чаклувати запальничку. Паляничка, електричка, годівничка, тичка, бричка, рукавичка…
– От лишенько, усе не те! – фея спересердя видала аромат орхідеї.
І раптом вийшли сірники.
– Сірники теж підійдуть! – поквапився спинити потік чаклунства Король.
Нарешті всі свічки горіли, і Принцеса могла їх задути.
– І не забудь про бажання! – нагадала Королева.
На превеликий подив, Принцеса загасила всі свічки. Уперше в житті!
– І що ж ти загадала? – поцікавився Король.
– Принца, мабуть? – припустила хрещена.
– Ще дізнаєтеся, – сказала Принцеса. – До речі, люба феє, а де ж мій подарунок?
– Авжеж, я мало не забула.
Король і Королева насторожилися. Минулого разу хрещена начаклувала Принцесі слона. Хоч домашнього й ненадовго, але кілька антикварних ваз він усе ж устиг розтоптати.
На щастя, до дня народження хрещениці, хоч і переплутаного, фея підготувалася заздалегідь. І почала копирсатися у своїй сумочці.
Ключі від дирижабля, помада, лавровий листок, дзеркало, плоскогубці, знову лавровий листок, почесний значок асоціації чарівництва, половинка цукерки, слоїк варення, довідник із чарівних трав, призова кришка з-під живої води та три лаврові листки.
– Ох, ось же вона! – Врушка Пу видобула із сумочки тоненьку оксамитову коробочку. – Кожна принцеса коли-небудь виростає. А коли вона виростає, то стає жінкою. І навіть чиєюсь хрещеною.
«Невже діамантове намисто?» – затамувала подих Королева.
«Нарешті щось путнє», – зрадів Король.
Принцеса перевернула й обережно погладила оксамитову коробочку.
– Нумо, не бійся, – підморгнула фея.
І коробочка відчинилася.
– Що?! – мало не підстрибнув Король.
– Не може бути! – вигукнула Королева.
– Може! – Врушка Пу радісно випалила шоколадом із корицею.
У коробочці лежала справжнісінька чарівна паличка!
– Ура! Бажання здійснилося! Так швидко! – вигукнула Принцеса.
– Не бійтеся, це поки що тільки дитяча, навчальна, – заспокоїла фея Короля з Королевою.
А тим часом Принцеса вже читала інструкцію.
– Вжик! – і повз вуха пролетіла блискавка.
– Дзень! – відповіла їй люстра, що розбилася в палаці.
– Хрясь! Геп! Жмик!
– Нам гаплик, – приречено сказав Король.
– Можливо, це не так уже й погано, – спробувала втішити його Королева. – Зрештою, це краще за слона.
– Сподіваюся, – зітхнув Король, спостерігаючи, як палацова вежа цеглинка за цеглинкою перетворюється на пряниковий будиночок.