Навколо королівського саду був високий кам’яний мур. Принцесі було суворо заборонено виходити за його межі без свити. Головний Радник казав, що це через етикет. Але насправді Король з Королевою боялися, що Принцеса загубиться. Навіть у такому невеликому королівстві.
І от одного разу, коли Принцеса гралася біля муру, вона помітила, як цеглини несподівано роз’їхалися. Принцеса хотіла підійти й подивитися, у чому ж річ. Але раптом частина муру відсунулася й утворилася вузька щілина.
Принцеса затамувала подих: не щодня побачиш таке диво.
Зі стіни долинув шурхіт, і в щілину прошмигнув хлопчисько. Він роззирнувся навсібіч, потім хутко добіг до найближчої яблуні та, наче кішка, видерся на вершечок, де росли найсмачніші яблука. Почувся хрускіт хвостиків, з яких зривають яблука.
І тут спрацювала сигналізація.
З несподіванки злодюжка ледь не впав, але дивом зумів зберегти рівновагу. І навіть яблука з кишень не повипадали. Одне лиш упустив – воно прикотилося до черевичків Принцеси. Не встигла Принцеса його підібрати, як хлопчака і слід охолов, а мур набув звичного вигляду.
До Принцеси підбігли вартові.
– З вами все гаразд, Ваша Високосте?
– Ви цілі?
– Вас ніхто не образив?
Головний Радник наспів одразу ж за вартою. Проте не захекався. І навіть не спітнів. Він суворо подивився на неохайні комірці охорони, на яблуню, на мур, узяв за руку Принцесу й повів її вечеряти.
У другій руці в Принцеси залишилося яблуко. Дорогою вона згадала про нього й понюхала.
– Не раджу їсти немиті фрукти, Ваша Високосте. Дизентерія, ангіна, скарлатина, бронхіт, – зауважив Головний Радник.
– А я й не збиралася, – задумливо відповіла Принцеса.
За вечерею вона була на диво мовчазна та слухняна. Королева навіть занепокоїлася, чи не занедужала донька. Але Етикетус запевнив, що брудних яблук Принцеса не їла і з нею все гаразд.
А потім настала ніч, і всі поснули, навіть вартові.
Спало і яблуко в Принцеси на тумбочці. Лише до Принцеси сон ніяк не йшов. Вона переверталася в ліжку з боку на бік, а думки дзиґою крутилися в голові.
Мур, що розсовувався, не давав їй спокою. А може, хлопчисько?
Вона не витримала, взула капці й пішла в спальню до батьків. Двері були прочинені, і Принцеса почула, як батько суворо наказує комусь по телефону:
– Забити негайно паркан! Як – який? Ви добре знаєте, що замість муру в мене паркан! Сьогодні хтось дошку відігнув. І викликати художника, який нам цеглини малював! Так, я знаю, що нормальний мур надійніший. Але паркан дешевший. І в мене там на ньому сучасне мистецтво. Графіті називається. Настінний розпис. Тобто – парканний. Якщо не розумієтеся на мистецтві, то краще мовчали б!
«Он воно що!» – подумала Принцеса. Вона вже знала, що робитиме завтра.