Уранці Принцеса прокинулася невиспана й розпатлана. Вона вдала, ніби почистила зуби, потім поквацяла ложкою в каші, сьорбнула какао, схопила першу-ліпшу ляльку й начебто вирушила з нею на прогулянку. До тієї ж таки яблуні.
На яблуні нікого не було. Зате територія довкола неї була відгороджена червоно-білою стрічкою. «Проводиться розслідування», – попереджала табличка.
Принцеса відтягла стрічку і тільки хотіла проникнути до забороненої зони, як раптом за спиною пролунав голос Головного Радника.
– Ваша Високосте, тут заборонено гуляти.
– Я просто це… шпильку тут учора загубила. Улюблену, – викрутилася Принцеса.
Головний Радник, звісно, запідозрив недобре. Однак подивився на розкуйовджене волосся Принцеси й на мить завагався. Цього було достатньо.
– Хоча, можливо, я її на тумбочці залишила.. – скористалася його розгубленістю Принцеса.
– Так, слід було б вас причесати, – погодився Етикетус. – Але під яблунею ніяких шпильок немає.
– Авжеж, на тумбочці!
І тут Головний Радник припустився тактичної помилки. Замість не спускати очей із Принцеси, викликати гувернантку та наказати принести гребінець і шпильку, він сам пішов по них у палац.
Принцеса тієї ж миті відсунула дошку, що висіла на одному цвяху, і вперше в житті ступила за межі королівського замку без свити.
Навіть повітря тут було інше. До Принцеси долинали екзотичні аромати чебуреків, насіння і смажених сосисок. Десь деренчала вантажівка, під музику співав Слюсар-Волоцюга. У вихідні він підробляв грою на баяні.
Принцеса сховала корону в кишеню і стала звичайною дівчинкою. Це було так чудово!
Під’їхав тролейбус і зупинився біля Принцеси.
Вона враз заскочила на підніжку, і тролейбус повіз її вулицями міста.
За вікном попливли перехожі й будівлі. Тролейбус обігнув палац, завернув на проспект і помчав на всіх вольтах.
На зупинках заходили й виходили люди. Вони говорили про щось, сміялися, наступали на ноги й перепрошували. Принцесі ще ніхто ніколи не наступав на ноги. «Як весело!» – подумала вона.
Але раптом до неї підійшов якийсь чоловік.
– Квиток є, малявко?
Принцеса не відповіла, бо до неї зверталися тільки «Ваша Високосте». Чоловік злегка її штовхнув:
– Агов, я до тебе звертаюся. Квиток!
– Квиток? – здивувалася Принцеса.
– Так, квиток. Тільки мармизу не треба корчити.
– Як ви смієте так звертатися до панночки! – обурилася Принцеса. – Жодного «будь ласка» і «перепрошую».
– Теж мені принцеса знайшлася! Штраф жени! – схопив її за руку нахаба.
Принцеса спробувала вирватися, але марно.
– Ти подивися, мала ще пручатися надумала! – і він міцніше стиснув її руку.
Щоб не розплакатися від безсилля, Принцеса раптом розсміялася.
– Ще й сміється! Приїхали!
Тролейбус зупинився, і нахабник потягнув Принцесу до виходу.
– Залиште дівчинку в спокої! – почувся голос.
Принцеса озирнулася й упізнала в захисникові хлопчиська – отого, що крав яблука. І нахаба його теж упізнав, бо бачив по телевізору. Перед ним стояв абсолютний чемпіон гри «Найрозумніший».
– Згідно з параграфом три п’ятої статті Королівського закону «Про перевезення пасажирів», діти дошкільного віку мають право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті. Покажіть ваше посвідчення! – зажадав хлопчисько.
– Так я що… я контролюю. Посвідчення… воно десь тут… зараз…
Кільце пасажирів навколо самозваного контролера почало звужуватися.
Тролейбус під’їхав до наступної зупинки. Брехун тут же вискочив на вулицю і ледве не збив стареньку пані у дверях. Тільки його й бачили.
– Аферист, – процідив крізь зуби хлопчисько. – Це все шахрайство, ніякий він не контролер, він штрафи незаконно збирає, а потім іде й купує собі пиріжки з повидлом. Ти наступного разу обов’язково посвідчення вимагай, – сказав він Принцесі й вийшов.
«Навіть уваги на мене не звернув», – засмутилася Принцеса.
Настрій зіпсувався. Захотілося назад у замок. Ще й дощ ушкварив.
– Кінцева! – оголосив водій.
Принцеса вийшла з тролейбуса й нарешті розплакалася. Але під дощем цього все одно ніхто не помітив.