Дощ ішов недовго. Але Принцеса встигла змокнути до нитки. Вона не знала, де опинилася. Усе навкруги було незнайоме. Якісь склади, завод і велетенський, наче чотири палаци, супермаркет. І вона вирішила йти назад, орієнтуючись за тролейбусними дротами. Але на перехресті дроти роздвоювалися. Принцеса повернула праворуч. А потім ліворуч. І знову праворуч. Доки остаточно не заблукала. Черевички розмокли й гидко чвакали, у животі бурчало від голоду.
І раптом запахло печеними яблуками. Королівськими! Принцеса знала цей запах. Він долинав із сусіднього подвір’я. Принцеса пройшла під аркою й побачила хлопця.
– Апчхи! – чхнула Принцеса від холоду.
– Будьте здорові, – відповів хлопчисько, не підводячи голови.
Він порався в мокрій пісочниці. Його шорти, руки й обличчя були вимазані піском і сажею. Неподалік тліло багаття, на саморобних шампурах пеклися яблука.
Принцеса зірвала з дерева колючий каштан і запустила в хлопчиська. Хай знає!
Але не влучила.
– Гей, ти чого?
– Це ти чого, злодюжко!
– Я?
– Ти! Хто вчора яблука в королівському садку рвав?
Хлопчисько боязко роззирнувся навсібіч.
– Не було такого. Чим доведеш?
– Ось, – Принцеса вийняла з кишені вчорашнє яблуко.
Хлопчисько вихопив його й поквапливо вкинув у багаття.
– Та хто ти взагалі така, замазуро!
Принцеса нічого не розуміла: спочатку краде яблука, потім заступається, а потім грубіянить.
– Як ти смієш! Я – принцеса.
– Овва! А я – принц, – розсміявся хлопчисько у відповідь.
– І де ж твоє царство, пане принце? – глузливо спитала вона.
– Ось, — показав хлопчисько на пісок.
І справді, на землі розкинулося дивовижне королівство: замок, мури, мости й навіть крихітні фонтани з водою.
– Ось тобі, ось! – підскочила Принцеса до королівства й почала його топтати. – Теж мені принц знайшовся!
Хлопчисько кинувся до Принцеси й відштовхнув її. Але було вже пізно – від пісочного королівства майже нічого не залишилося. Спересердя він зачерпнув пісок і жбурнув Принцесі в обличчя. Вона, не довго думаючи, відповіла тим самим. Потім у бій пішли плювки, кулаки й палиці, яких було вдосталь на подвір’ї.
А потім Принцеса впала й розбила коліно. Проступила кров.
Принцеса ще ніколи не бачила крові й заревіла.
– Я помираю, – схлипнула вона.
Хлопчисько опустив палицю.
– Від звичайної вавки ще ніхто не помирав. Тримай, не реви, – він плюнув на подорожник і простягнув Принцесі.
Вона не поворухнулася. Тоді хлопчисько взяв і сам приклав подорожник до розбитого коліна.
– Чим перев’язати маєш? – спитав він.
Принцеса стала шукати в кишенях носовичок і випадково впустила корону.
Хлопчисько отетерів.
– Ваша Високосте…
«Тепер мені гаплик», – подумав він.
На щастя, гаплика з хлопчака ніхто не став робити. Екіпажу служби порятунку, який у цей час підлетів на гелікоптері до руїн розтоптаного замку, було не до того. З кабіни визирнув стурбований Король. Нарешті знайшли! Мотузяною драбиною в пісочницю вже спускався Головний Радник.
Принцесу підняли на борт і доправили до палацу.
Королева як побачила, що дочка жива-здорова, мало не зомліла від щастя.
– Де тебе носило? Більше ніколи так не чини! А це що? – помітила вона ранку на коліні.
– Це вавка.
– Що? – і Королева знову мало не знепритомніла.
– Звичайна вавка, апчхи, від неї ще ніхто не помирав.
– Який жах! – вигукнула Королева. – Лікаря! Хірурга! Травматолога! Треба негайно накласти гіпс і зробити уколи!
– І вчителя красного письменства! – додав Головний Радник. – Грамотна людина ніколи не скаже «вавка»! Правильно говорити: подряпина або ранка.
– Еге ж, встигла нахапатися там… – погодився Король. – А скажи-но, будь ласка, звідки в тебе ця подряпина?
– Принц один штовхнув. Ми кидалися піском, потім плювалися. І я вийду за нього заміж, коли виросту. Або навіть зараз.
Тут Королева нарешті знепритомніла. На щастя, якраз прибіг лікар.
– Заміж, кажеш, зібралася? Це ми ще подивимося. Розшукати негайно горе-нареченого! – наказав Король. – А цій замазати коліно зеленкою, дати мікстуру й покласти в ліжко під замок.
Лікар кинувся виконувати наказ Короля.
Принцеса спочатку злякалася за принца, але потім подумала: «Гаразд, нехай вони його знайдуть – бо як мені його знову побачити? А там подивимося…» І вирішила поки що не пручатися.