Король визирнув у вікно. Перед дверима до тронної зали вишикувалася довжелезна черга з принців усякого роду й маси.
– Якщо бути точним, – зазначив Головний Радник, – то черга вишикувалася перед дверима до королівського вестибюля, з якого крізь інші двері можна потрапити до коридору, що веде до передпокою з дверима до дзеркальної галереї, в якій є двері до вітальні, а там – двері до салону, й аж у салоні можна опинитися перед дверима до тронної зали. Та й то лише перед першими з десяти.
– Дуже важливе зауваження, пане Етикетусе! – вигукнув Король. – Тільки не забудьте для нашого дільця змастити всі петлі.
– Буде виконано, Ваша Величносте!
І Король знову замилувався чергою.
Ті з принців, що прибули пізніше й не мали шансів поцілувати Принцесу найближчим часом, розклалися на траві й ласували маминими пирогами з компотом і бутербродами. Інші грали в бадмінтон або робили селфі й одразу постили в соцмережах – у королівському парку поки що діяв безкоштовний Wi-Fi.
Але що ближче до дверей, то більше ґречна черга претендентів перетворювалася на бурливе збіговисько. Принци наступали один одному на ноги, штовхалися і з найменшого приводу вихоплювали шпаги. До дуелей, щоправда, діло не доходило, але вереск стояв несамовитий.
– Я тут займав! Ану, посунься! Куди преш! – повсякчас лунало з юрби.
Король почав був лічити, скільки ж мільйонів чи мільярдів він зможе заробити на принцах. Але за ними неможливо було встежити.
– Ото вже непосидючий народ! – облишив підрахунок Король. – Пане Етикетусе, вам не здається, що їх там понад дев’яносто семеро? – і одразу ж виправився: – З половиною.
– Здається, Ваша Величносте!
– А вам не здається це дивним?
– Не здається, Ваша Величносте!
– Це чому ж?
– Секретна служба доповіла, що переважна кількість принців – не принци. У прагненні заволодіти півкоролівством вони сфальшували документи.
– От і чудово! – зрадів Король. – Аби гроші справжні платили.
– У цьому можете не сумніватися! Ваш стоматолог перевіряє на зуб кожну копійку.
У Короля забурчало в животі. Це означало, що час файненько пообідати. А по обіді мало розпочатися відгадування загадок.
– Пане Етикетусе, перевірте, будь ласка, чи встигають відчистити мою корону.
– Слухаюся, Ваша Величносте! – вклонився Головний Радник і подався до хімчистки.
Король залишився на самоті.
– Ех, скільки можна носити це дрантя. От якби на корону з нової колекції вистачило… і карету останнього покоління, – замріявся він.
– А пан Етикетус розповідав, що це називається шахрайством, – звідкись узялася в кабінеті Принцеса.
– Таки треба було зачинити тебе у вежі, ще коли ти була малою! – розгнівався Король. – Що, підслуховувала?
– Яке там! У вас же підслухоізоляційна обробка кабінету. Це пан Етикетус на уроках математики говорив: гроші, здобуті нечесним шляхом, – це шахрайство. Усе просто, Ваша Татусевосте.
– Дивна методика викладання математики… – похитав головою Король. – А що це на тобі за фіранка?
– Яка фіранка! – образилась Принцеса. – Це фата. Я передивилася всі мультики про сплячу красуню. Принц, коли мене цілуватиме, має спершу підняти фату. Це так романтично!
– Романтично?! Щоб у цьому палаці таких слів я більше не чув! – Король аж затупав ногами. – Ану, бігом перевдягатися! І помаду зітри!