На ліжку з апельсинового дерева лежала Принцеса із заплющеними очима. Вона була вкрита улюбленою ковдрою в горошок. І спала, звісно, не насправжки. Але про це знали лише Король, Королева та Головний Радник.
Нарешті годинник над парадним входом до королівського палацу бамкнув другу годину. І двері до тронної зали відчинилися.
Першим увійшов принц у шубі зі штучного хутра.
«А шубу можна було залишити в гардеробі», – невдоволено настрочив Король у месенджері Головному Радникові.
– Ваша Величносте, це не шуба, а зачіска, – тихенько відповів Головний Радник.
Принц чемно вклонився і поклав на стіл перед Королем теку з документами.
Головний Радник узяв теку й почав уважно вивчати папери.
– Ой, яка прикрість! – за якийсь час озвався він. – Шановний принце, тут у вас бракує печатки на довідці про присвоєння порядкового номера спадкоємця трону.
– Де? – принц здивовано поглянув на довідку.
Проте печатки справді не було.
– Мені дуже шкода! – вигукнув Король. – Приходьте, коли владнаєте цей недолік. До побачення!
– Як же так? Я заплатив!
– На жаль, за умовами, оргвнесок не повертається. Наступний!
Наступним був принц із королівства кривих дзеркал. У рівненько випрасуваних брюках і камзолі.
Головний Радник проглянув документи.
– Ви неуважно вивчили умови. У вас довідка про належність до королівської династії невстановленого зразка.
– Що ж робити? – розгубився принц.
– Підійдіть ще раз до королівської канцелярії, вони видадуть правильний бланк.
– Там же зараз черга більша, ніж до цієї зали!
– Ви можете звернутися зі скаргою до відділу боротьби з чергами. У встановленому порядку, – порадив Король. – Наступний!
Головний Радник легко впорався ще з трьома претендентами.
Аж тут до зали ввійшла королева Об’єднаних Ковбасюків і Ковалівки. У начебто кришталевій короні. Напудрена, аж біла. Сукня стразами розцяцькована – так і сяє.
Вона холодно глянула на Короля, аж навіть у тронній залі стало зимно. Той похопився та підвівся, як і належить чинити в присутності дами.
– Сподіваюся, вона не снігова, – шепнув він дружині.
– Хі-хі, – хіхікнула Королева.
– Це ви подавали заявку на поцілунок? – запитав Головний Радник.
– Ні, він! – королева витягла з-за своєї широкої спідниці скуйовдженого Принцюню. Але ненадовго – той знову сховався за маму.
Головний Радник став вивчати документи.
– Можете навіть не перевіряти, – пробасила королева. – Усі довідки я власноруч збирала.
– Гаразд, – сказав Король, – тягніть білет.
Вона потяглася до таці з трьома конвертами.
– Та не ви! Він!
Королева підштовхнула сполоханого Принцюню. Тремтячими руками він вибрав одну із загадок. Та так і закляк, не знаючи, що робити далі.
– Читай! – гаркнула королева.
Принц миттю розгорнув конверт.
– Що, ра, ні, ше. Що ра-ні-ше. Двокрапка. Яй, ц, е. Яйце. Чи. К, ур, ка. Чи курка, – прочитав по складах принц.
– Курка! – підказала
– Ти впевнений? – перепитав Головний Радник.
– Так! – відповіла за принца королева.
– Неправильно! – вигукнув Король.
– А хто тоді зніс яйце?!
– Апчхи! – чхнула Принцеса.
Добре, що саме в цей момент пробило четверту.
– Прийом закінчено! – поспішно оголосив Головний Радник і швидко зачинив двері до тронної зали.
– Вона що, не спить? – нагострила вуха королева.
– Вона?.. – перепитав Король. – Звісно, спить. І чхає уві сні. З ким не буває.
– Зі мною – не буває!
– Добре, я дам вам ще один шанс, – змінив тему Король. – Тягни білет удруге, – звернувся він до Принцюні.
Принц вибрав конверт.
– Корова, вівця, свиня, собака… – тихенько пробурмотів він.
– Що ти мимриш! Дай-но сюди, – рявкнула королева і вихопила конверт.
Вона поглядом пробігла загадку й переможно заявила:
– Ага! Тутечки ви й уклепалися! Це ж завдання з тесту до першого класу. А мій Принцюня його відмінно розв’язав! – І вона прочитала умови задачі: – Корова – 2, вівця – 2, свиня – 3, собака – 3, кішка – 3, качка – 3, зозуля – 4, півень – 8, віслюк – знак запитання.
– Ну, і яка відповідь? – поцікавився Король.
– Авжеж, що два. Корова каже «му» – це дві букви. Вівця – «бе», дві. Свиня – «хрю», собака – «гав», кішка – «няв», качка – «кря», зозуля – «ку-ку», півень – «кукуріку». А віслюк – «іа». Отже, 2!
– Неправильно!
– Як неправильно? – зарепетувала королева.
– Прийом закінчено! – нагадав Головний Радник.
– Ми не підемо, поки Принцюня не поцілує її хоча б у щічку!
Проте Принцюня не дуже й хотів цілувати Принцесу навіть у щічку. Він невпевнено позадкував до виходу. Мамуня схопила його за руку й кинулася до ліжка з Принцесою. Але не встигла ступити й півкроку – варта тут же виставила обох із зали.
Це королеву аж ніяк не вгамувало. Вона билася зі зворотного боку дверей і горлала:
– Я буду скаржитися! Та я з вашого Короля віслюка зроблю! Першою була курка – це кожен знає!
– Апчхи! – ще раз чхнула Принцеса.
– Не можна було почекати?! – гримнув на доньку Король.
– Вибачте, Ваша Татусева Величносте. Просто це було так смішно, що я не втрималася.
– Таки так. Ну й гарячий деньок видався! – стомлено витер лоба Король.
Він ще не знав, що наступний день буде ще гарячішим. А в дечому – навіть холоднішим.