Наступний день розпочався з того, що Шахер-Банк вимкнув гарячу воду.
Король дізнався про це в душі. Коли вже намилився.
– Вони ж обіцяли газ і електроенергію, – пробурчав Король сам до себе.
Довелося обливатися холодною водою.
Потім на сніданок подали улюблені королівські вареники з помідорами. Проте липкі й розварені.
Але найгарячіше почалося, коли до кабінету ввірвався Головний Радник. Ще й примудрився зробити це напрочуд етикетно.
– Ваша Величносте! У нашому королівстві відбувається катастрофічне порушення етикету! – доповів він.
– Що, революція? – злякався Король.
– Гірше, Ваша Величносте! Вони цілуються!
– Хто?
– Принци!
У Короля аж очі на лоба полізли.
– Між собою? – не йняв він віри.
– Боже збав, Ваша Величносте!
– Чорт забирай, Етикетуседо поясніть усе до ладу! Що за звичка говорити загадками.
І Головний Радник пояснив.
Виявляється, принци, щоб не гаяти часу, влаштували тренування. І тепер цілуються з місцевими дівчатами.
– Привселюдно? – перепитав Король.
– Отож-бо й воно!
– А дівчата що?
– А що дівчата, вони ж справжніх принців ніколи не бачили – у нашому королівстві їх катма. А тут понаїхало на всяк смак. Один такий є, то взагалі вже не він у черзі стоїть, а до нього черга вишикувалася цілуватися. Весь у білих кросівках, білих шкарпетках, ще й на білому фіксі.
– На білому фікусі? – не розчув Король.
– Фіксі, Ваша Величносте. Це такий модний велосипед з однією передачею.
– З однісінькою передачею! От біда! А амортизатори хоч є?
– Немає!
– Ехе-хе, що за часи пішли… – зітхнув Король. Аж раптом у гардеробній рипнули двері. Добре, що їх Головний Радник не змащував. Інакше Королева могла б вислизнути з палацу непоміченою. Причому у своїй найкращій сукні із заморського бутика, на високих підборах, підрум’янена, напомаджена. Краля, одним словом.
– Куди це ти так вирядилась? – запитав Король.
– Я? Нікуди. Тобто туди-сюди. Сірників купити.
– Це ще навіщо? – суворо поглянув Король на дружину.
– Питаєш таке, – якось непевно всміхнулася Королева. – На кухню. Плиту нічим запалити.
– А в нас усі плити електричні.
– Хіба? Ой, справді. Переплутала. Не сірників, а солі.
Король учув щось підозріле. І перезирнувся з Головним Радником. А Головний Радник перезирнувся з міністром секретної служби. Хоча міністра в кімнаті не було. Проте Головний Радник був певен, що той усе чудово зрозумів. Адже відомо, що в королівських палацах навіть стіни мають очі. І вуха.
– То прихопи й мені пляшечку лимонаду, – попросив Король, щоб Королева нічого не запідозрила.
Тільки не вишневого, як минулого разу. Огіркового.
– Гаразд, кроличку! – вигукнула Королева й поспіхом попрямувала до виходу з палацу, не помічаючи, як за нею секретно подався міністр секретної служби. А за ним, так само секретно, – Головний Радник.