Королевині «туди-сюди» затягнулися надовго. До переклички принців вона так і не повернулася. Як і до початку прийому. Головного Радника через це також не було. І Королю довелося самому починати іспит.
Він забракував одного претендента, другого. Але далі Король не міг усидіти на місці. З голови йому не йшла Королева. Тож він махнув рукою на махінації з документами.
– Кличте всіх сюди! – звелів Король варті.
Принци ввалилися до тронної зали. Вони штовхалися ліктями, підставляли один одному підніжки, гомоніли, наче на вечірці. Дехто прийшов у шортах, інші позабували зняти капелюхи й панамки.
Коли вони нарешті всілись і заспокоїлись, Король оголосив:
– Сьогодні тест буде письмовий! Пане гувернере, роздайте, будь ласка, запитання. – І суворо попередив: – У кого майне бодай думка списати – одразу геть із королівства!
У залі запанувала тиша. Навіть Принцеса в ліжку не чхала. Чутно було лише, як пера шкребуть по паперу.
Король ходив між рядами, час від часу висмикував у когось шпаргалки й виганяв невдах. Насправді ж він шукав принца в білому. Але такого серед екзаменованих не було.
Наприкінці тесту нарешті з’явився Головний Радник.
– Іспит закінчено! – вмить повідомив Король. – Результати ви дізнаєтеся завтра.
– Ну що там? – поцікавився Король у Головного Радника, коли вони залишились наодинці.
– Усе гаразд, Ваша Величносте! Ми з міністром секретної служби ліквідували всі порушення етикету.
– Хіба я вас про це запитую! Що Королева?
– А, Королева. Вона також жодного разу не порушила етикет. Якщо не враховувати того, що забула купити вам лимонаду. Проте купила сірників. І солі.
– А з білим принцом не цілувалася?
– Та де там! Хіба ви не чули? У нього вкрали велосипед. На жаль, це було не в нашому королівстві, а в сусідньому. Поїхав по тістечка з білковим кремом. Але все одно хай знає!
За підвечірком усі були не в гуморі. Принцеса подлубала пиріг із помідорів та й кинула.
Головний Радник відпросився полагодити тещі телевізор. Король і Королева голосно сьорбали чай з помідорового цвіту й жодного разу навіть не перезирнулися.
– І нащо тобі здалися сірники, дозволь запитати? – перервав мовчанку Король.
– Та це не мені…
І раптом із кишені в Королеви випали сигарети.
– Ти що, куриш? – здивувався Король. – Хух, слава єдинорогу! А я подумав, що з принцом у білому цілувалася.
Він обійняв дружину.
– Хіба не могла одразу правду сказати?
– Я подумала, що ти сваритимешся, кролику.
– Авжеж, що сваритимусь, чорт забирай! – отямився Король. – І давно ти курити надумала? От замкну тебе у вежі!
– Не замкнеш, – кокетливо всміхнулася Королева.
– Це чому ж?
– А тому… тому що з принцом у білому я таки цілувалася.
Королю перейняло подих. А Королева продовжила:
– Пам’ятаєш, ще коли ти не був королем, у тебе був розкішний білий плащ. І білі кеди. Це було так романтично!..
Король тихенько підійшов до вікна й опустив жалюзі. Стало темно-темнісінько. І побачити, що було далі, не міг уже ніхто. Навіть міністр секретної служби. І поки він силувався налаштувати апаратуру, Король і Королева, можливо, таки поцілувалися…