Поки Король і Королева, можливо, цілувалися, Головний Радник перевірив екзаменаційні роботи. А потім узяв лупу та ще раз перевірив. Результат був той самий.
– Ваша Величносте! – постукав Головний Радник до Короля. – У нас проблеми, – повідомив він. – Двоє принців правильно відповіли на всі загадки. Ось їхні роботи.
Король подивився бланки відповідей. Вони справді були без помилок.
– Тільки не панікувати! – схопився з місця Король. – Люба, пакуй валізи! Назріває революція! – закричав він до Королеви. А Головному Радникові наказав: – Зараз же скликати всіх міністрів! Термінова нарада!
Королева не встигла спакувати навіть сережки, як усі міністри були в кабінеті Короля. І там одразу ж запахло часником.
– Оце вже хтось наївся, – скривився Головний Радник. – Жодного етикету!
– Ага, це я! – вдоволено озвався Слюсар-Волоцюга.
– А тебе взагалі хто сюди кликав?
– А мене ніхто не кликав. Дивлюся, усі кудись біжать, то й собі побіг. Осьо встиг спакувати трохи котлеток на дорогу.
Слюсар-Волоцюга розгорнув газету. Часником запахло ще більше.
– Хош? – запропонував він Радникові.
– Цього ще бракувало! – обурився Головний Радник і пересів за інший стіл.
– Відчиніть вікно, дихати нічим! – попросив Король і розпочав нараду: – Шановні панове міністри, я скликав вас через загрозу національній безпеці. Двоє принців – Фіґлі Міґлів і Сулейман Макарович Жаборіз-молодший – от-от можуть поцілувати Принцесу.
Кабінетом прокотився гул розпачу.
– Чекаю на ваші пропозиції.
Першим слово взяв міністр секретної служби. У телеграмі, звісно. Щоб його ніхто не бачив.
– Ваша Величносте, я переглянув записи камер відеоспостереження. І ось що вдалося встановити.
Секретний міністр увімкнув запис іспиту.
На екрані з’явився Король, який колупався в носі.
– Ой, перепрошую, – аватарка міністра почервоніла, тимчасом як він перемотав трохи вперед. – Ось тут. Це принц Фіґлі, – міністр збільшив зображення. Тож усі побачили, як принц під партою користувався смартфоном і шукав відповіді на загадки в гуглі.
– Попався! – зрадів Король. – Мінус один. Дуже вдячний вам, пане міністре, за бездоганну роботу! До зв’язку! – попрощався він і звернувся до присутніх: – Що будемо робити з іншим принцом? Головний мафіозі свого королівства, любить орудувати ножицями, курить сигари. Але на запитання, на жаль, відповів без шпаргалок.
Король пустив по руках теку з досьє на принца.
– Я з ним не цілуватимусь! – заверещала Принцеса, коли побачила фотографію Сулеймана Макаровича. – Йому ж сто років!
– Не сто, а дев’яносто дев’ять, – виправив Король. – І ти з ним таки не цілуватимешся! Краще вже я піду по світу, курям на сміх.
– Кролику, може, поговоримо з ним по-людськи, пояснимо ситуацію, і він не цілуватиме Принцесу?
А вдовольниться півкоролівством, – запропонувала Королева.
– Зараз у нас немає вільного півкоролівства. Усе під заставою в Шахер-Банку, – повідомив Король.
Шахер-Банк ніби почув, що про нього йдеться, і вимкнув електроенергію. Засідання продовжилося при свічках.
– Ваша Величносте! – відізвався міністр надзвичайних ситуацій. – А чом би його не тойво… ну… нещасний випадок. Цеглина там на голову. Чи коротке замикання.
– Пане міністре! – зробив зауваження Король.
– Пропоную викликати санстанцію й оголосити карантин, – вигадав міністр охорони здоров’я.
– А я би його тойво… ну… у підземелля на кілька місяців. Поки все не затихне, – знову вставив міністр надзвичайних ситуацій.
– Пане міністре! – загрозливіше гримнув Король.
– Я думаю, треба звинуватити пана Сулеймана в корупції, – порадив міністр правосуддя.
– А що це таке? – запитав Король.
На жаль, ніхто з міністрів цього не знав. І пропозицію відкинули.
– Ваша Величносте, можна? – підніс руку міністр освіти та виховання. – Пропоную намастити його зубною пастою, хі-хі. Уві сні!
– І що?
– Ну, щоб знав!
– А ще, тойво, буває… ішла-ішла людина цілуватися і впала зі сходів. І прямо головою, – зненацька підказав міністр надзвичайних ситуацій.
– Пане міністре, я вас вижену! – Король ледь стримувався.
– Ваша Величносте! – звернувся міністр ваги та часу. – Слід перевести годинник над парадним входом на годину вперед. Тоді принц Жаборіз запізниться на цілування.
– Або тойво…
– Не треба!
Поки міністри сперечалися, тека з досьє Сулеймана Макаровича-молодшого нарешті дійшла й до Слюсаря-Волоцюги. Він уважно вивчив документи майже сторічного принца й вигукнув:
– Тю, та шо тут думать. У нього ж зір мінус десять!
– Авжеж, мінус десять! – одразу ж здогадався Головний Радник.
– Ага, мінус десять… – змовницьки посміхнувся їм Король.