І хоч останні події були не надто сприятливими для повернення королівської казни та честі, проте дуже плідно вплинули на апетит. Та й час уже був далеко не ранній. Тому всі, крім пана Етикетуса і крокодила, порозвішували на кущах вимоклі речі, а потім улаштували підвечірок. Поласувати котлетами погодився навіть Головний Радник. Але спершу змусив усіх вимити руки. З милом.
– Це все, звичайно, дуже смачно, – похвалив він котлети. – Але ми прибули під стіни цього бридкого замку, здається, не для того, щоб влаштовувати пікніки. Треба думати, як потрапити всередину.
Рів із акулами та п’ять метрів муру із силікатної цегли на тому березі не надто додавали оптимізму.
Альберт знову розкрив ноутбук із планом замку.
– Припустимо, акули ще кілька хвилин будуть паралізовані. Можна спробувати скористатися підземним каналом і виринути у фонтані, – запропонував Роберт.
– Неможливо, – заперечив Альберт. – Фонтан заклепано ґратами з нержавійної сталі завтовшки шістдесят три міліметри.
– Що за дивний естетичний смак у пана Талоне… – здивувався Головний Радник.
– Це не смак. А завбачливість. Щоб він випадково не послизнувся і не впав у фонтан, з’єднаний із акулячим ровом.
– Тоді знову рити підкоп? – безнадійно поглянув Роберт на прокушену лопату.
– Підкид? – запропонував Слюсар-Волоцюга.
А інші продовжили:
– Підліт? Підйом? Підлом? Підшкряб? Підлаз? Підпил? Підпал? Підрив? Підмив? Підруб? Підсос? Підтряс? Підкіс? Підгриз? Підбій? Підтік? Підскік? Підсак? Підлящ? Піджак?..
– Стоп! Це саме те, що потрібно! – раптом вигукнув Головний Радник.
– Піджак? – здивовано запитала Принцеса.
– Підсак, підлящ і вудка!
Він вказав на попереджувальні знаки, які були рясно розставлені уздовж рову: «Приватна власність. Рибалити суворо заборонено!».
А саме рибальством останнім часом найбільше захоплювався Король. Тому Головний Радник також мусив стати заповзятим рибалкою. І долучився до всіх відомих рибальських спільнот.
Тож поки акули приходили до тями, пан Етикетус швиденько нагріб їх побільше і сфотографував. А потім запостив фотку з прив’язкою до місцевості. Ще й підписав: «Клює – не встигаю витягати!».
Лише за п’ять хвилин допис набрав понад тисячу лайків. А вже на шостій над ровом загальмував перший джип із надувним човном на даху. За ним підкотив мотоцикл зі спінінгами на боку. І почалося…
Клювало справді нещадно. Наче акули ніколи не куштували черв’яків. Рів вирував. Тріщали вудки, рвалися повідки.
І заревіла сирена сигналізації.
Від брами замку опустився підйомний міст. На берег повивалювали охоронці. А Головний Радник, Принцеса, Альберт, Роберт і Слюсар-Волоцюга з крокодилом причаїлися під мостом. Охоронці оточили рів і стали насувати на рибалок.
Тим часом завила ще одна сирена. Патрульної машини рибінспекції. Королівський рибінспектор також був підписаний на Головного Радника. І не міг лишитися осторонь негуманного поводження з акулами.
Отже, рибний патруль і собі оточив рів. І став насуватися і на рибалок, і на охоронців.
Чим це закінчиться, ніхто не знав. Подивитися на розгортання подій із замку повибігали всі – включно з останнім тарганом.
І коли останній тарган усіма своїми лапками переступив поріг брами, Слюсар-Волоцюга непомітно вставив у неї свій чобіт. У щілинку прошмигнули Принцеса, близнята, крокодил, пан Етикетус і сам Волоцюга. І аж тоді брама зачинилася. А Слюсар-Волоцюга замкнув її зсередини на всі засуви. Ще й підпер лопатою.