Слюсар-Волоцюга чиркнув сірниками.
– Усі цілі? – запитав він.
Принцеса, Головний Радник, Альберт і Роберт виборсалися з купи монеток неушкодженими. На жаль, анітрохи не забилися й генерал-бухгалтер із королевою Ковбасюків.
– І Ковалівки, чорт забирай! – додала вона, струшуючи шоколадне золото.
Пан Талоне штовхнув двері. Вони не піддалися. Наліг усім тілом – безрезультатно.
– А-а-а,зачинісімо! – загорлопанив генерал-бухгалтер.
– Талончику, але ж ти знаєш код до дверей і звільниш нас, правда? – натужно запитала королева.
– Неправдета! – відповів бухгалтер. – Код можна ввести лише зовні. А ми всередині!
– Рятуйте! – істерично завищала королева й забарабанила кулаками у двері. – Допоможіть! Принцюня!
– Безнадісімо… – зітхнув пан Талоне. – Звукоізоляцісімо.
– Ну нічо. Для такого діла в нас завжди знайдеться болгарка й розвідний ключ, – бадьоро зауважив Слюсар-Волоцюга. – Десь тут, у сумці…
– Ви лишили її по той бік дверей, – підказав Головний Радник.
– А, це трохи тойво… – пошкріб потилицю Слюсар. – Але теж нічо. Тоді ми їх другим способом…
Він передав сірники Головному Радникові, сплюнув, насунув на лоба картуз, розбігся – і як вгамселиться у двері.
З полиць посипали монетки, які дивом не попадали за першим разом. На лобі Слюсаря-Волоцюги миттю виросла ґуля. Але на дверях – ані ямки.
– Двері перфекто! – похвалився пан Талоне.
– Белла перфекто, – потираючи ґулю, погодився Слюсар-Волоцюга. – Ну, нічо. Не відчиняються – то й не тре. Мені й тут непогано. Їсти є шо, – він проковтнув кілька монеток. – Проживемо!
Тим часом Головний Радник випалив останній сірник. Стало темно. І тут, немовби хтось тільки цього й чекав, у скарбосховищі почулося:
– Пук!
– Ай-ай-ай! – пристидила королева. – Теж мені інтелігенція!
– Це не я! – вигукнув пан Талоне.
– І не я! – заперечила Принцеса.
– І не ми! – проказали в один голос Альберт і Роберт.
– Ну, і не я ж! – обурився Слюсар-Волоцюга.
Промовчав лише пан Етикетус. Бо і так зрозуміло, що не він.
– Пук! – пролунало ще раз.
Запахло лавандою. І Принцеса про все здогадалася.
– Врушка Пу! – зраділа вона.
– З днем наро-о-одження тебе-е! З днем наро-о-одження тебе-е! – радісно заспівала Врушка Пу, хрещена Принцеси, фея за професією. Але дуже забудькувата. Вона завжди плутала, коли в Принцеси справжній день народження. – Ой, а чого це ви в темряві? – здивувалася фея. – Карбум-барбум-бум-карамбум! – почала вона чаклувати світильник.
Але спочатку вийшов холодильник, потім будильник, лічильник, вітрильник, світлячки, стрічки, свічки…
– Пані Врушко! Свічки навіть романтичніше! – перервав потік чаклунства Головний Радник. З особистих причин – після того, як побував ламбрекеном і барабулькою, він не дуже любив, коли фея чаклувала.
– Ай справді! – замилувалася фея.
– Пук!
Запахло суничним джемом.
Тут замок знову трусонуло. Енциклопедія Альберта таки зустрілася з носом пана Талоне. А Врушка Пу випустила з рук чарівну паличку.
– Та шо ж це за трясця, шо так трясе! – вилаявся Слюсар-Волоцюга, який гепнувся ґулею об двері.
На ногах встояла лише ковбасюків-ковалівська королева. І спритно підхопила чарівну паличку.
– Ага-га! – бризнула вона слиною. – Тепер я володітиму Всесвітом! Калапець-ковбасець! – махнула королева чарівною паличкою на виконання свого бажання.
Проте перетворилася на ковбасу.
– Сервелат другого ґатунку, – понюхав її Слюсар-Волоцюга. – Мдя, до феї ще далекувато.
– О, бідна моя ковбасоле! – заридав пан Талоне.
– Але ж і дивні в тебе гості… – зауважила Врушка Пу Принцесі.
– Та це не гості… – почала пояснювати Принцеса.
– Авжеж, – перервала її хрещена. – І місце для дня народження геть непідходяще, – і вона знову стала чаклувати.
– Ви забули чарівну паличку! – панічно затулився руками Головний Радник.
– Пане Етикетусе, хіба ви не знаєте, що справжня фея не та, що має чарівну паличку, – відповіла Врушка Пу. – А та, яка сама чарівність.
І цього разу феї все вдалося з першої спроби – двері відчинилися.
І всі побачили… Королеву! Яка нарешті розібралася, як увімкнути болгарку, і щойно хотіла різати двері. Але не встигла.
Радощам не було меж. Хто мав право – тобто Принцеса і Врушка Пу, – кинулися обійматися з Королевою. Головний Радник етикетно вклонився. А потім не втримався – і вклонився ще раз. Слюсар-Волоцюга поцілував ручку. Альберт і Роберт влаштували феєрверк із шоколадних монеток.
Набундючився лише пан Талоне з королевою-ковбасою в руках.
Аж тут замок трусонуло втретє.
– Ой, дракон! – згадала Королева. – Застряг у димоході!
Вона відпросила дракона з роботи в королівській котельні – усе одно Шахер-Банк відключив тепло. І прилетіла сюди.
– А, то це він приземлявся так, шо тута все ходором ходило, – здогадався Слюсар-Волоцюга. – Ну, нічо. Це ми його бистро.
Він забрав у Королеви болгарку, трохи поболгарив і попрацював розвідним ключем та визволив дракона.
– Ой, дякую! – зраділа Королева. А потім зітхнула: – Ех, шкода… А я так поспішала теж когось урятувати.
– А мене врятуєте?.. – почувся тихенький голосочок.
І зі свого сховку, обіймаючи крокодила, невпевнено виглянув Принцюня.